Коли мені було 10 років, мій батько покинув нас із мамою, а за два роки мама вийшла заміж за сантехніка. Так в мене з’явилася сестра, але в неї були проблеми зі здоров’ям – з легенями. Мама вважала себе винною, тому постійно намагалася дати їй найкраще.
Але грошей постійно не було, бо любили вони погуляти, та й вітчим не звертав жодної уваги на доньку, навіть за доньку не вважав. Коли сестрі було чотири роки, мама пішла у засвіти, попросивши не кидати малу, і я не кинула.
Вступати до інституту довелося не на ту професію, яку хотіла, а на ту, де залишалося багато часу, щоб забирати сестру, спочатку з садка, а потім зі школи. Водила її в різні гуртки, та ще й підробляти треба було встигати, адже дівчинка росла, і їй треба було дедалі більше й більше.
До 10 років хвороба відступила, радості було багато, але вона не раділа, постійно вередувала. Я намагалася дати їй все найкраще, що можна було: влітку щороку ми їздили на море, взимку обов’язково їздили на лижний курорт.
Я, як справжній кухар, мало не щодня готувала все нові й нові оригінальні страви, які вона тільки хотіла. Коли сестрі було 14, вона попросилася з’їздити в літній табір, і я її відпустила. Тоді за відсутності сестри я вперше в житті познайомилася з хлопцем.
Коли вона повернулася, то відразу сказала, що мій обранець їй не подобається, вона кричала мені: “Навіщо він нам”? Він прожив із нами півроку, потім я дізналася, що при надії. Ми були радів, а сестра просто сказала, щоб я обирала – або вона, або моя дитина.
Вона навіть намагалася вкоротити собі віку. Після операції лікар сказав, що більше я не зможу мати дітей. Коханий не міг зрозуміти, чому я так зробила. Я намагалася йому пояснити, що сестрі дуже не пощастило в житті, що вона сирота, їй погано. Більше я його не бачила.
Чим старшою вона ставала, тим більше в неї було претензій і запитів, і я намагалася дати їй усе, чого вона хоче. У 16 років вона зв’язалася з поганою компанією, підсіла на алкоголь. Близько року я намагалася тримати її в руках, не пускати, але в мене не вийшло, сестра пішла з дому.
Я шукала її з поліцією, але безуспішно, але через рік вона повернулася сама, на руках у неї була дитина. Я не стала нічого питати, просто прийняла як є! Сестра сиділа з малюком, я працювала, заробляла гроші. Якось раз, повернувшись із роботи, я побачила на столі записку.
В ній йшлося, що сестра поїхала на пошуки кращого життя, дитину вона залишає мені! Вона зникла на 10 років. Хлопчику я розповідала, що в нього є мама, але вона дуже далеко. Якщо чесно, я дуже прив’язалася до племінника і навіть почала просити Бога, щоб сестра якомога більше часу не поверталася.
Коли хлопчикові було 11 років, сестра повернулася, ненадовго, розповіла, що вона живе за кордоном, вдало вийшла заміж, у неї двоє діток, і ось вона повернулася за сином. У мене серце завмерло, я розуміла, що вона, як мати має право забрати дитину свою, але навіщо?
Адже вона 10 років не цікавилася сином! Я стояла перед нею на колінах, просила не забирати дитину, плакала, а вона сміялася. І тут я зрозуміла, що ось вона, подяка. Вона забрала його і на прощання сказала, що треба було свого народжувати. Я стояла і не розуміла, за що вона так зі мною?
Я їй нагадала, що це саме через неї я не можу мати дітей. Її слова мене вразили. Виявилося, що вона ще й з моїх коханим потім крутила, а я, за її словами, не реалізувалася як жінка. Вони пішли, а я залишилася, одна! З того моменту минуло чотири роки.
Мені 46 років, у мене немає ні чоловіка, ні дитини, ні родичів. За весь цей час мені ніхто жодного разу не подзвонив. Я намагалася дзвонити, привітати племінника з днем народження, відповіла сестра, попросила більше їй не дзвонити, і не турбувати її, адже у неї діти і чоловік!
Ось я залишилася одна, я зараз розумію, що опікою над сестрою я зламала собі життя! Я хотіла взяти дитину з дитбудинку, але мені не дають, адже я самотня! Що мені робити? Як жити? Час назад не повернеш і втрачене вже втрачене назавжди…
