Батька немає вже багато років, сестра давно заміжня за кордоном, брат вчиться, мама багато працює – на той момент подій мені було 14 років, а мій двоюрідний брат повернувся з армії. Він – мамин улюбленець, мене й зараз пересмикує, коли вона каже, що він їй як син.
Якось я йшла в магазин і зустріла його, він попросив занести і до нього додому булку хліба. Я, дурепа, звісно, погодилася – він же мені як брат! Він напав на мене зі спини одразу, як зачинив двері, я навіть нічого не зрозуміла. Він встиг дотягнути мене до самої спальні, хоч я хапалася за косяки.
Уже в спальні я прийшла до тями, почала битися з ним, кричати, здається, навіть вила від жаху. Не уявляєте, як це страшно, коли родич кидається на тебе, до того ж так діловито-впевнено. Він ще намагався мені рота закрити. Я вже зрозуміла, що це вже не гра, і грати в неї мені не хотілося.
Якщо чесно, я б не вирвалася з його лап, якби він не зробив однієї помилки: став ще стоячи роздягати і лапати мене. І я випадково з усієї дурі вдарила йому коліном куди треба! І ще так, що ніби щось хруснуло, чи мені здалося. Але він відпустив мене і весь скорчився, а я кулею рвонула додому!
Як відчинила двері, як у порваній на грудях сукні прибігла додому – не пам’ятаю досі. Але, що дивно, я завалилася спати і проспала весь вечір, ніч і до обіду мама ледве мене розбудила. Я встала і сама собі стала вселяти, що все це просто страшний сон, і нікому нічого не сказала.
На вихідні він прийшов до нас у гості як ні в чому не бувало, але, коли мама вийшла, сказав мені, щоб я нікому нічого не говорила. Він чіплявся до мене чотири роки, так бридко, нишком, намагався десь притиснути, спіймати. Я відбивалася жорстко, стиснувши зуби, думала, йому набридне.
Але мені здавалося, що раз із хорошими дівчатками поганих речей не трапляється, значить, я погана. І заслужила свої муки, і так мені й треба. Що смішно, за натурою я романтична, м’яка, а зовнішність Бог мені дав найвульгарнішу: я світлошкіра шатенка, загалом.
Жоден інтелектуал або романтик, до яких я тягнулася всією душею, не залицявся до мене, а бігали такі, як оцей мамин улюбленець: укласти одразу в ліжко, а якраз туди мені й не хотілося. І я жила одна, як равлик. З коханим я познайомилася на весіллі в родички.
Він був дружком нареченого і з першого погляду почав до мене залицятися, причому почав не з бажання помацати, а з пропозиції вийти за нього заміж. І цим підкупив, такий дорослий, на 11 років старший, чарівний, заможний, уважний, за тиждень тільки раз спробував узяти мене за лікоть – я й розтанула.
А тут прийшла додому раніше і чую: на кухні той самий родич мою маму переконує гнати мого коханого поганою мітлою, він типу розпусник, психіка в нього хвора тощо. Мене всю затрясло – хто б говорив! Я й вискочила за свого обранця – і потрапила в рай!
Нереально прекрасний чоловік виявився, добре, що сам такий, так і до мене ставиться як до богині. Хоча цю богиню він навіть роздягнути без істерики не міг, взагалі шлюбна ніч і медовий місяць – це був жах… Якось я захворіла. Чоловік не спав дві ночі, слухав, як я дихаю, а ввечері заснув на дивані перед телевізором.
Я і начальник його охорони пили чай біля каміна. Він взагалі жорстка людина, і я, і весь персонал – ми його боялися, якщо чесно. А тут він якось пожалів мене хвору і між розмовами видав свою таємницю: як до нього чіплялася в юності сестра його найкращого друга.
А я вибовкала свою історію. Він нічого не говорив, не уточнював, просто дивився собі під ноги. Перед Новим Роком зателефонувала мамі привітати, а вона каже, що в них біда: на мого нахабного родича напала та дуже сильно побили, він у важкому стані, а його машина згоріла.
Я кинулася до начальника охорони. Дивлюся, у нього кісточки на пальцях обдерті. Я не могла заспокоїтися, і коли нахабного родича вийшов із лікарні, поїхала до нього на стоянку, куди його взяли сторожем. От прибило мене його побачити, а побачила – не впізнала.
Був високий і нахабний, а став якийсь маленький, кульгавий, шепелявий, жалюгідний, але зовсім не страшний. Я привітала його з одужанням, він привітав мене з минулим днем народження і сказав, що я стала красивішою, ніж сама весна. Я уявила весну з бюстом №5, розсміялася, попрощалася і поїхала.
Навіть поплескала його по плечу. В мені борються два почуття: стара ненависть і нова жалість. Вдячність до начальника охорони мого чоловіка і жах перед такою жорстокістю. Не знаю, чому, але я перед святами надсилаю своєму кривднику скриньку з копченим м’ясом, ікрою, фруктами і йогуртами.
Чоловік подарував йому нашу стару “Газель”. Тепер думаю, може дати йому грошей – зуби вставити, а то шепелявить, і жувати важко, але я дякую Богові, що моєму кривднику за мене помстилися.
Коли у вас підростає донька, нехай навіть із нестандартною красою, знайдеться поруч хтось, хто подивиться на неї не із захопленням, а з жаданням: вітчим, дядько, кузен, сусід…
І не кожній пощастить вирватися, і не кожна побіжить розповідати мамі. Мені шкода моєї мами, ніколи їй про це не розповім. Нехай вона й далі живе у своєму світі, де немає насильства. У неї й так проблем вистачає.
