Я не люблю Новий рік – це мені так кажуть друзі. Не те щоб не свято. Свято, звісно ж! Просто коли дзвонять мені, в розповідають, що купили, а що вже в морозилці лежить те, а що на балконі, то я кажу, що нічого не готую на Новий рік.
І я прямо чую, як вони там завмирають у паузах. Мовляв, як це – нічого не готуєш? Та ось так. І мені від цього дуже навіть комфортно. Я б навіть сказала, добре! От правда, почуваюся, можна сказати, чудово.
Бо не вештаюся в пошуках провізії, а займаюся подарунками для своїх рідних і близьких. От усі думають, як би нагодувати, а подаруночок зробити забувають. Це не в докір комусь.
Дітям завжди щось купують, а про тих, хто постарше, забувають. Та й ніколи. Якщо чесно, я не завжди розумію жінок, які упрацьовуються на кухні в передноворічну ніч і потім сплять вже через 10 хвилин.
Але ж хочеться ще привести себе до ладу, бути гарною. Загалом, мене це все добряче втомило. Я теж так раніше робила, але тепер зрозуміла, що досить, більше не хочу. І чоловік мене, до речі, підтримав.
Каже, що втомився і по гостях ходити, і гостей приймати. Не те щоб він не хотів когось бачити, просто в цей день хочеться побути разом. Тому цього разу візьмемо баночку ікри, м’ясо, звичайні припаси, кілька пляшечок шампанського та й поїдемо на дачу.
Машина вже заправлена. І зустрінемо Новий рік на вулиці, біля мангала, з млинцями та ікрою. Ось і всі наші приготування! Піч розтопимо, подивимося серіал, або улюблений мультфільм. Ми завжди його на Новий рік дивимося.
Ось такі плани в нас! Третього-четвертого повернемося в місто, зустрінемося з друзями в кафе, на Різдво вже сім’єю зберемося, всім подарунки подарую. Ну, може, фірмовий оселедець під шубою для них зроблю.
Чоловік пюре намне. Решту замовимо. Ну правда, зовсім не хочеться ні з чим возитися. Краще погуляємо, у кіно сходимо, або в театр. А то ж буде як завжди. Тонни їжі, яку рятувати треба.
Гості хоч би які голодні не були, а все одно не можуть усі страви подужати. Половина викидається, інша рятується. І вибираються до Водохреща колобки на мороз. Скаржаться, що фігура постраждала, та багато грошей пішло на свята.
Ну серйозно, навіщо це все? От і вирішила переглянути своє ставлення до цього свята. Я пам’ятаю Новий рік у дитинстві. Ми втрьох зустрічали, з татом і мамою. Їх тепер уже немає, а теплі спогади залишилися.
І хочеться не заглушити те почуття, а, навпаки, щоб воно якомога довше в серці залишалося. Тому Новий рік для мене такий особистий, такий близький. Для мене важливі зовсім інші речі, і це не стіл, що гнеться від їжі.
