Мені було 16 років, і в моїх мізках були самі лише гормони, ані краплі розуму. Хоча я була дівчинкою досить розумною і вихованою, але саме в цей період я його зрадила. Я і за зраду-то це не вважала, у той момент хотіла щось комусь довести. Мовляв, дивіться, яка я жінка, просто богиня.
Минуло півроку. Мій обранець потрапив в лікарню. Щодня пропадала в нього в палаті. І одного прекрасного ранку БАЦ! – мене ніби мішком по голові! Я закохалася, та так, що задихалася, він мій бог! І одного разу зізналася йому в зрадах.
Навіть не знаю, навіщо, хотіла, напевно, бути чесною, я каялася… І він мене відштовхнув. І всі доводи, що, мовляв, ти ж теж, напевно, на той момент зустрічався з кимось, крім мене, і те, що тоді не було почуттів, не допомагали.
Тиждень від нього ні слуху, ні духу, я в жалобі, що творилося тоді в моїй душі, не описати. Потім приїхав, поїхали за місто, в поле, сонце, спека, я реву, він промови задушевні говорить. З того моменту все і почалося, точніше, закінчилося.
Я його, як і раніше, обожнювала, писала вірші, картини, листи, дарувала подарунки на свою стипендію і я більше ніж упевнена, що не був мені вірним. Я майже не фарбувалася, щоб не дратувати його, закинула подруг, нікуди не ходила, він став моїм світлом у віконці… Так минуло років п’ять.
Я почала холонути, навколо стільки яскравого, а я молода, красива, почала розуміти, що світ клином на ньому не зійшовся. Він же, навпаки, став приростати до мене.
Якщо раніше я про одруження і заговорити не могла, то тепер він сам розповідав мені про будинок своєї мрії, про нашу майбутню сім’ю і про те, які гойдалки ми разом змайструємо.
Дедалі рідше я почала знаходити чуже волосся в його одязі й машині, рідше спостерігала сліди чужого вульгарного малинового манікюру в дверній ручці авто, але і в серці моєму був зовсім інший настрій, там щось перегоріло… Соцмережі… Він їх тепер ненавидить завдяки мені.
Він став мене пускати в самостійно гуляти. Ось одного разу я зустріла красеня брюнета. Запросив на танець, потім розмовляли. Здався дуже цікавим, ровесник, самостійний. Тоді він був цікавий як прибулець, адже я вперше подивилася на чужого чоловіка і впустила в особистий простір.
Продовжили спілкування в інтернеті. Через місяць зустрілися. Соромно, поки мій був у відрядженні, я зрадила його. І мені було добре. І не було соромно – я була богинею. Того ж вечора приїхав чоловік, я обіймала його і казала, що кохаю. Потім була ще історія.
І я благала пробачити мене, брехала, що кохаю. Сама не знаю, навіщо. Він прощав. З такими труднощами йому це давалося. Він любив мене і ненавидів, обіймав і зневажав, пестив і гидував. І ми страждали. Дуже довго. Одного разу посварилися не на жарт через дрібницю.
Я навіть потрапила в лікарню. Через тиждень він прийшов. Мене від нього колотило. Уперше в житті я не хотіла бачити його. Після виписки запросив мене в наш улюблений заміський готель, під приводом, що ми не чужі, він не хоче бути ворогами, обіцяв не чіплятися, але не дотримав слова.
Я так розхвилювалася, що мене затрясло, але я ганчірка, безвольна догоджателька, переступила через себе, і знову зійшлася з ним. Більше слів любові я йому не говорила. Влітку я пішла від нього, поїхала в інше місто, зустріла там дивовижну людину, але знову я повертаюся до нього.
І мені не хочеться пестити його як п’ять років тому. Я просто знаю, що як людина він хороший, у нього добра і мудра душа; у нього золоті руки; він не кине у важку хвилину і він прекрасний коханець. Я самодостатня людина, а він далеко не багатий, живе з батьками.
Я знаю одне, що зроблю для нього все і навіть більше, але продовжую зітхати через іншого чоловіка. І мені вже час думати про дітей, але він уже точно ніколи не захоче сім’ї зі мною. Тому що в його очах я доступна іншим чоловікам, а сам він бабій, але ми кожен день проводимо разом.
