В моїй родині саме до цього і йшло. Мій чоловік наполягав на дітях ще задовго до весілля, але я зуміла переконати його. Уже в шлюбі пояснювала, що ми ще молоді й нічого не зможемо дати малюкові.
У нас ні будинку, ні машини, ні нормальних зарплат. Мені здавалося, що він зрозумів і зайняв правильний бік. Мені ще й 30 немає, ну куди поспішати. Але чоловік затаїв образу, про що повідомити не поспішав.
У своїй голові він будував жахливі плани, в яких я його не люблю, тому й дітей не хочу. Хоча я про таке навіть і не думала, а якщо щось ішло не так, він жартома нагадував про розлучення. Я намагалася міркувати логічно.
Ми вже трохи накопичила за ці роки. Можна буде взяти квартиру в іпотеку і розмірковувати про поповнення. Але життя приготувало мені важке випробування. Автомобільна аварія забрала життя моїх батьків.
Я довго не могла прийти до тями і сподівалася, що чоловік допоможе у цьому, але він все думав про своє. Видав мені, що тепер питання з житлом вирішене, тому час народжувати, а якщо я не згодна, то він йде від мене.
Який скандал тоді був, страшно й уявити. Я так кричала і плакала, що чоловік навіть швидку викликав. Та тільки правильних висновків усе одно не зробив. У лікарні, куди я потрапила з нервовим зривом, поспілкувалася з психологом.
До цього я не намагалася це зробити, бо чоловік тоді мене назвав хворою. Але в розмові з фахівцем я усвідомила своє справжнє бажання. Не народити від чоловіка, а втекти від нього.
Травму від цих стосунки було за кілометр видно всім, крім мене. Чоловік присікав будь-які мої бажання розвиватися, якими б вони не були. Якщо я намагалася протестувати, то висміював і погрожував розлученням.
З того дня минуло цілих п’ять років. Я й озирнутися не встигла, як розлучилася з чоловіком, прогнала його до біса зі свого життя, але на цьому не зупинилася. Я також встигла взаємно закохатися в іншого.
Я його випадково облила водою, коли їхала на машині. І навіть народила йому сина. Зараз, коли син возився на підлозі зі своїми іграшками, я малювала на планшеті милі ілюстрації.