На дворі пізня осінь, майже зима, у вікно то барабанить холодний дощ, то плюхаються пластівці важкого мокрого снігу.
Прийшов час насолоджуватися не золотою осінню, а домашнім теплом, затишком і ще тим, що сьогодні субота і поспішати нікуди не потрібно. Вранці можна довше повалятися в ліжку, подумки складаючи плани на день або помилуватися з вікна малиновим світанком, можна, не поспішаючи, приймати освіжаючий душ, варити густу міцну каву, спекти солодке медове печиво.
А потім прогулятися на ринок, пройтися повз прилавки, вдихаючи коктейль з фруктових ароматів, купити для домашнього джему яблук і корицю. Обов’язково заглянути до продавця зелені, вибрати пучки запашного кропу, петрушку, розмарин, кінзу і базилік. Свіжі яйця, улюблений сир для гарячих бутербродів, китицю чорного осіннього винограду.
Повертаючись додому, зайти в “Книгарню”, запитати про новинки, вибрати щось тепле, добре, чудове. Побачити вітрину з красивими пледами, купити два: м’який, вовняний в синьо-блакитну клітинку, інший – оливковий з білим.
Нагодувати зграю голубів, розкришивши майже половину батона. Із задоволенням повернутися додому, розвантажити пакети, розкласти все по поличках, приготувати на обід улюблений сирний суп з грибами і зварити яблучний джем з корицею. Життя – це прекрасно, це смачно і здорово!
А адже рік тому вона ненавиділа вихідні. Він тоді, теж восени, смачно пообідавши і підібравши з тарілки скоринкою хліба залишки вершкового соусу, оголосив про те, що їхні дороги розходяться.
Ось так все просто і буденно, після восьми років спільного життя, пішов, як ніби за молоком вийшов. І вона ще якийсь час чекала, що він повернеться, прислухалася до кроків, шукала в телефоні пропущені дзвінки. Коли зрозуміла, що це назавжди – захворіла, занепала духом, відчувала себе викинутою старою іграшкою, шукала в собі вади, не розрізняла смаку їжі, кольорів осені, не милувалася новорічними містом.
І кінця і краю цьому не було, і не було сил протистояти думці про неповноцінність, не бачила сенсу в житті.
На роботі якось вдавалося з собою впоратися, відволіктися від тяжких думок, а вихідні тягнулися довго, болісно і сіро. А тут ще всі, кому не лінь, в душу лізуть, смакують, розпитують, в очі заглядають, втішають, співчувають. Тільки рану роз’ятрюють.
А одного разу, ближче до весни, повертаючись дощовим вечором додому, зустріла біля під’їзду двірника з парою стареньких-сусідок. У мішку, в руках у чоловіка, хтось відчайдушно намагався вибратися назовні.
Виявилося, що бабусі виловили бездомну кішку, яка оселилася в під’їзді, вона там, розумієте, мала нахабство напакостити.
Чистенькі, ангелоподібні бабусі в пухових хустках в унісон вимагали викинути мішок з кішкою на смітник, і на тому все. Двірник же, суворий на вигляд чоловік, дивуючись “доброті” і наполегливості стареньких, ховав мішок за спину і примовляв, та як же це можна, громадяночки, адже там жива істота, як же можна.
Старенькі наступали, а він відступав і все ховав мішок…
Кішка була худою, тьмяною і невагомою. Вона вчепилася в її пальто так, ніби внизу була бездонна прірва і не можна було послабити хватку, інакше впадеш і розіб’єшся.
Звідкись зверху на голову падали теплі краплі, але це нічого, це не боляче, можна потерпіти…
А вона, піднімаючись по сходах, не встигала витирати сльози, що текли по щоках, і думала про те, що давно вже, дуже давно не плакала. Коли залишилася одна, немов застигла, скам’яніла, ні сльозинки не проронила, а тут…
Потім, після сліз, стало напрочуд легко, навіть, раптом, захотілося їсти, а адже давно вже не відчувала почуття голоду.
Вона приготувала омлет і, поділившись половинкою з кішкою, з апетитом з’їла решту. І чай собі заварила справжній, листовий, з шматочками яблука, і накрила чайник лляною серветкою, щоб настоявся, поки купає кішку. З цього дня життя почало змінюватися.
– Як там кішка, жива,- почула вона, ледь вийшовши на ранок з під’їзду. Вчорашній чоловік з мішком, впізнала вона, тільки чому вирішила, що він двірник? У руках не мітла, а ключі від машини. А очі сині, немов волошки. Посміхнулася:
– Жива, все добре, дякую.
Тепер вона з роботи додому летіла і бралася розбирати речі, міняти штори, протирати полички-шафки, пилососити, виносити пакети зі старим і непотрібним.
Кухня блищала, ванна виблискувала, квартира пахла ароматами свіжості і чистоти.
З кішкою в будинку стало не так самотньо. З нею можна розмовляти, можна покликати з собою на кухню і разом повечеряти, можна удвох дивитися кіно або читати книгу.
А можна налити у великий кухоль гарячий шоколад, розміститися на широкому підвіконні і, смакуючи смачний напій, разом дивитися у вікно на вечірнє місто, на те, як в одних вікнах запалюється світло, а в інших гасне, на те, як тихо падає з неба останній березневий сніг. І ногам буде тепло не тому, що в вовняних шкарпетках, а тому, що на них лежить тепла кішка.
Кішка Лола виявилася білосніжною, ніжною красунею, дивовижною чистьохою і акуратницею, невибагливою в їжі.
Полюбила спати на підвіконні, звідки іноді могла побачити тих самих “добрих” бабусь, а побачивши, голосно фиркала і робила вигляд, що зовсім нікого не помітила.
А двірник, який був зовсім не двірником, а архітектором, все питав, як там кішка, а одного разу, вже влітку, набрався сміливості і запросив її в кафе. І вона погодилася.
Потім він приніс ціле відро ароматних яблук з батьківської дачі, а вона годувала його яблучними пирогами і яблучним варенням…
Вечір суботи пахне травами і грушею: рятувальник Лоли і господиня готують собі романтичну вечерю, він – м’ясо на грилі з розмарином, вона – чудовий фруктовий пиріг.
Лола чуйно прислухається до їх ніжного воркування, веселого сміху, до звуку закипаючого чайника. На носі грудень, чарівний Новий рік, ялинка і гірлянди, і господиня вже готує подарунки: сьогодні ховала пакет з оливковою ковдрою на верхню полицю.
Цікаво, для кого? І шарф ще в’яже довгий, пухнастий, теж в подарунок. А он старенькі вийшли у двір погуляти. Добрі вони. Лола їх уже пробачила, не можна ж зло довго в серці зберігати. І Новий рік не можна зустрічати непрощеними. Нехай радіють святу і будуть здорові.
Напевно, м’ясо вже готове, думає кішка, зістрибує з підвіконня і, не поспішаючи, йде на кухню…
Спеціально для сайту Stories
