Будинок зустрів Олега тишею. Чоловік давно звик до самотності, яка зустрічала його щодня після служби.
Від дня втрати Марини, єдиної та коханої дружини, минуло вже п’ять років. Олег кілька разів намагався почати все спочатку, але ці спроби приносили тільки розчарування. Кожна нова жінка залишала після себе роздратування і він перестав влаштовувати своє особисте життя.
Поки не зустрів Ірину.
Нова співробітниця, зеленоока, струнка, з русявим волоссям, пройшла повз Олега, немов не помічаючи.
Іра не була в його підпорядкуванні, але він, будучи старшим за званням, чіплявся до неї, щоб вона звернула на нього увагу.
Молода жінка терпіла його причіпки і старанно виконувала накази. Форма Ірині була до лиця. Таке рідко буває, коли жінка у формі має привабливий і сексуальний вигляд. Олег і сам не помітив, що став засинати і прокидатися з думками про колегу по службі.
– Просто мана якась! – злився він.
Друзі та підлеглі говорили, що в начальника зовсім зіпсувався характер. Секретарка натякала вічно незадоволеному шефові, що йому час йти у відставку, а старше керівництво порадило Олегу відпочити у санаторії.
Відсвяткувавши свій черговий день народження, він уперше відчув себе самотньо й сумно. Вислухавши тости і привітання від товаришів по службі, чоловік, як зазвичай, сховався у своїй холостяцькій квартирі.
Несподівано в передпокої продзвенів дзвінок. На порозі стояла Ірина. Обом стало ніяково.
Приїхати до нього без приводу їй посприяв келих ігристого. А ще захована в очах туга, коли він вислуховував привітання.
Ірина помітила як Олег зник із банкету. Тільки не для неї! Вона випила ще один келих і набравшись хоробрості вийшла слідом за ним. У неї не було планів завоювати його. Просто стало шкода його. За той дивовижний погляд, яким він дивився на неї щодня.
При всіх Олег лаяв її, обіцяв понизити у званні, позбавити преміальних і вигнати. Їй було не прикро. Усі його звинувачення вона не заслужила – це було зрозуміло. Просто знала, що дуже подобається йому.
Жінка завжди відчуває своєю душею, коли подобається чоловікові.
В Ірини був один невдалий шлюб ще під час навчання в академії. Заміжжя тривало кілька місяців і закінчилося в юного подружжя розставанням без обопільного горя й образ. Далі були тільки романи і легкий флірт. Вони залишали в її душі розчарування і самотність.
Завжди гостра на язик, Ірина вміла за себе постояти. А перед Олегом ставала смирною.
І ось вона в нього на порозі. В ошатній сукні й з палаючими очима. Про те, що приїхала до начальника, Іра не шкодувала. Тільки от, що робити далі? Олег стояв і мовчав. Милувався її красою.
“- А раптом вранці я знову відчую розчарування? “- промайнула думка в голові чоловіка.
Начебто, покійна Марина все ще не давала свого дозволу зайняти поруч із ним місце і подарувати свою любов іншій жінці. Раптом Ірина розвернулася і стрімко побігла вниз сходами.
– Бігти звідси! Як соромно!
Він кинувся слідом за нею. Наздогнав і міцно обійняв, немов боявся, що відпустивши її, втратить назавжди.
Цілих два тижні вони були щасливі. На роботі з’являлися порізно. Товаришам по службі нема чого було знати про їхні близькі стосунки.
Однак, за їхніми променистими усмішками і щастям, що плескалося в очах, усі здогадалися про роман Олега та Ірини.
Обидва не могли повірити, що можна бути такими нескінченно щасливими, а світ навколо таким прекрасним. Майбутнє ніхто не будував, боячись злякати несподіване й негадане щастя.
А потім, в один із робочих днів, Олег зателефонував Ірині і повідомив, що їде в термінове відрядження.
– Іришо, ти поживи у себе, поки я не повернуся.
Для Ірини світ знову завалився. Вона не плакала. Просто душа оповилася павутиною крижаної байдужості й порожнечі. Без нього жити стало нецікаво.
Іра продовжувала працювати і намагалася не думати про погане. А через місяць з’ясувалося, що вона чекає на дитину. УЗД показало двійню. Лікарі порекомендували лягти на збереження.
У лікарні було все спокійно. Вставати Ірині перший час заборонили. Розмовляти із сусідками по палаті їй було ні про що, а тим більше пояснювати, чому вона вирішила приводити на світ дітей без чоловіка.
Імені батька вона не назвала, ні в консультації, ні на роботі. Звісток від Олега так і не було. Ночами їй не спалося. Усе здавалося, що він з’явиться, такий рідний і коханий.
Іра на нього не ображалася, знаючи витрати професії. Але серце все одно страждало від невизначеності й переживання за кохану людину.
Дізнавшись, що єдина донька чекає на дитину, примчала мати. З’ясувавши, що в майбутніх онуків, можливо, не буде батька, вона сказала:
– З моєї точки зору – жінка в сучасному світі займає “чільне” становище. Тож не варто засмучуватися, моя люба.
Мати приходила, приносила їжу, їсти яку Ірині не хотілося. Її нудило. В один зі звичайних, лікарняних днів до жінки прийшов головний лікар.
– Ми переводимо вас в іншу палату. Що ж ви, голубушко, не сказали, хто батько малюків? Днями він прийде вас провідати.
Навколо Ірини всі заметушилися й забігали. Вночі вона вперше заснула спокійним сном, а вранці всередині себе відчула перші поштовхи. Повторне УЗД показало, що в неї будуть дівчатка.
Іра була щаслива і з нетерпінням чекала Олега. Але він не з’явився ні через кілька днів, ні через кілька місяців. Їхня зустріч взагалі відбулася нескоро.
Дітей на світ Ірина привела легко. Доньки в її очах були найкрасивішими на світі крихітками.
– Маленькі янголята!
Вона не спускала їх із рук і не могла намилуватися ними.
– Дивовижно! Як діти схожі на нього.
Ірина сумувала. Вірила, що причина відсутності Олега тільки одна – служба.
Мати, побачивши онучок, прийшла в захват і швидко увійшла в роль турботливої бабусі. Товариші по службі принесли все необхідне для виписки.
– Він велів поселити його дружину з дітьми у себе вдома! – сказали вони.
У свідоцтвах про народження у дівчаток значилося його прізвище та по батькові. Разом із матір’ю вони стали жити у квартирі Олега.
Ірина навіть була рада, що мати з нею. Одній їй було страшно, в голову лізли погані думки.
Жінки проводили час у турботах про дівчаток. Годували по годинах, міняли підгузки, ходили на прогулянки, купали. Ірині здавалося, що у світі немає нічого важливішого за цю щоденну метушню навколо доньок. Вона розцвіла справжньою материнською красою і продовжувала чекати Олега.
Того раннього ранку маляткам виповнилося рівно півроку. У передпокої пролунав дзвінок. Ірина накинула халат і відчинила двері. На порозі стояв Олег. Ноги в жінки підкосилися. У голові пронеслися гарячкові думки:
“- Як він прийме мене таку? Адже я зовсім інша! Як я звикну до нього? До його нелегкої й небезпечної роботи?”
Це відрядження для Олега було останнім. Він поїхав, залишаючи раптове, двотижневе щастя і кохану жінку. Наказ є наказ. Йому повідомили, що вона лежить у лікарні, і що він стане батьком одразу двох малюків.
Олег міг тільки мріяти про таке. І ось, він повернувся. До дружини. До дітей. Перед ним стояла Ірина, в незграбно накинутому халаті. Вона була напрочуд красива! А він – неголений, втомлений, розгублено вдивлявся в улюблене, миле обличчя, не знаючи, що буде далі.
Ірина кинулася йому на шию. З її очей бризнули сльози. Олег подумав: “Скільки ж їй довелося пережити, щоб плакати так надривно й гірко”?
У глибині вітальні стояла друга жінка, майбутня теща, витирала руками непрохані сльози.
Через місяць Олег пішов на заслужену пенсію і зайнявся викладацькою діяльністю. Години роботи у академії, здавалися йому вічністю.
Знову знайдену радість життя Олег вважав щедрим подарунком Всевишнього і дякував йому за все.
Через два роки Ірина подарувала йому сина. Ось так доля дарує люблячим людям нескінченне, сімейне щастя.Спеціально для сайту Stories
