Петро був удівцем, з маленькою донькою Аліною на руках. Його дружина недавно пішла після тривалої хвороби. Незважаючи на те, що чоловік працював трактористом, досить затребуваним у їхньому селі, місцеві лікарі не змогли нічого вдіяти. Добре хоч грошей вистачало на їжу, пелюшки та інші речі для доньки-малечі.
Так минуло півроку. Настала зима. В холодну пору Петро потроху божеволів від неробства, добре, що не пив. Дочка поводилася тихо, а він намагався стежити за нею щосили. І ось одного разу його друг зі своєю дружиною, теж звичайні роботяги, будучи у Петра в гостях, попросили його про послугу. Потрібно було сходити до їхньої спільної знайомої і полагодити замок від вхідних дверей.
«Справи там на годину часу, а ми поки що з малою посидимо, дивися й розвієшся трохи».
Ольга, жінка з поламаним замком, була дуже вдячна. Вона нагодувала гостя, розповідала про свою дочку Тамару і була, загалом, дуже відкритою і гостинною людиною. На жаль, теж вдовою. Петро знав про неї вже давно, але так вийшло, що вони раніше не мали приводів для знайомства.
Після цього друзі Петра, а точніше дружина його друга ще кілька разів няньчила маленьку Алінку, а потім стала приходити і сама Ольга. І ось, коли весна вже почала вступати у свої права, Петро зробив Ользі пропозицію. Жінка одразу ж погодилася. Їй подобався роботящий чоловік із малюткою на руках. Вона бачила в них рідних людей, з якими можна було створити нову міцну сім’ю, попри все.
Жити стали у Ольги. Господарський чоловік одразу почав робити ремонт, перевіз свої речі і навіть затіяв невелике будівництво: дві окремі невеликі кімнати для дівчаток, коли ті підростуть. Дівчатка росли як рідні сестри: Тамара на кілька років старша, а Аліна молодша. Але це значення не мало, адже в селі дівчаткам грати було практично нема з ким, всі роз’їхалися.
Коли Аліні було 6 років, а Тамарі вже близько 10, трапився один цікавий випадок. Молодша дізналася від старшої, що Ольга їй не рідна мати. Дівчинка прийшла до батьків і запитала, чи це правда. Після довгого повчального монологу їй таки розповіли всю правду, додавши, що це не має жодного значення, адже батьки люблять дівчаток однаково.
Тоді Аліна пригадала всі свої образи на маму. І що вона їй не дозволяє лягати пізно — як Тамарі. І що казки їй вона читає набагато рідше, ніж батько, та багато, багато іншого. Пам’ять дитини завжди залишає найважливіше для себе. Для жінки це стало справжнім одкровенням, адже вона справді любила обох своїх дочок. Висновки були зроблені.
Ще через деякий час, коли Тамара вже закінчувала одинадцятий клас, батькові стало погано. Далася взнаки робота до сьомого поту і постійне безгрошів’я. За півроку Петро покинув цей світ, хоча був ще не дуже старим. Тамара поїхала до міста, на навчання, а молодша сестра залишилася у рідному селі працювати після 9-го класу та допомагати Ользі по господарству.
Ще за 3 роки Тамара вийшла заміж і залишилася жити у місті. Аліна ж продовжувала працювати у рідному селі. І тут трапилося ще одне лихо. Мати працювала в саду та зламала тазову кістку. Аліні довелося кинути роботу і на виручені гроші доглядати матір. Тамара приїхати не спромоглася, а гроші на лікування передати відмовилася.
«Ми сім’я молода, свого ще нічого не нажили, а кредит нам навряд чи дадуть, постарайтеся якось самі».
Але нічого, і цей етап було пройдено. Тепер уже дві жінки: молода та літня, яка ледве ходила, тримали господарство. Мало-помалу Аліна почала спілкуватися з молодим чоловіком із сусіднього села. За рік уже й весілля робити думали. Одна проблема – грошей немає.
Коли наречений прийшов свататися до Аліни, стара і досить втомлена Ольга сказала таке:
«Моя старша дочка зараз не зі мною. Вона виїхала від нас і влаштувала свою долю. А молодша ось мучиться зі старою. Аліна, я люблю тебе всім серцем і бажаю тобі лише щастя та добра. Виходь за нього і живіть у мирі.
І ось ще що, я продала трактор твого батька давно, а замість купила золото, вам на посаг. Тамара, як бачиш, забрати його не змогла. Будинок твого батька ми не продали, він твій і зараз коштує набагато більше, ніж раніше, адже до нього провели газ, і скоро він буде межею міста. А цю хату, після того, як я піду, ти теж залиш собі, доню. Тільки запам’ятай, я завжди любила вас однаково, дівчатка. І тебе, і Тамару.
Але навіть після того, як Аліна одружилася, вони жили разом. Доглядали стареньку, а працювати їздили вже на авто. Продали стару батьківську хату, а в цьому молодий чоловік Аліни добудував дві додаткові прибудови, які почав робити ще Петро. І так вони і жили.
