Бувають чоловіки-тирани, які одразу кричать або розпускають руки. Бувають пияки або дармоїди, які нічого не приносять у дім, але хоча б нічого не вимагають від своїх дружин. І ті, і ті, звичайно ж, для жінки – кара небесна. Але мій випадок не такий.
У мене сучасний, модний і просунутий скнара, який вважає себе мало не месією. Найгірший із можливих варіантів. Повірте мені на слово. З ним я дізналася, що таке деградація. Я намагалася піти зі шлюбу не один раз, але завжди поверталася назад.
По-перше, у нас є спільний син, який чомусь любить свого татуся. Ну і по-друге, мій жалюгідний стан у плані квартирного питання. Я в місті чужа, тож орендована квартира – це максимум, на який я можу розраховувати, а грошей на таку розкіш взяти просто ніде.
Якби ще одна я змогла так-сяк притулитися в якомусь куточку, то з дитиною це просто неможливо. Мій чоловік завжди був таким. Чоловік тільки за паспортом. Не питайте, як я вийшла за нього заміж. Була молодою, дурною, наївною, якщо хочете. Зробила помилку – головну у своєму житті.
Спершу справді дивилася крізь пальці на його постійну дріб’язковість. Сподівалася, що це ознака “хазяйновитого мужика”, який зможе забезпечувати сім’ю будь-що-будь. Якоюсь мірою я навіть мала рацію: у нього хороша робота, зв’язки і перспективи, але це в нього, а не в мене.
Він любить прокидатися раніше за всіх, йти у ванну кімнату і там дуже голосно робити свої справи. Потім уже встаю я, щоб отримати дозу критики: рушники висять неправильно; лічильник води чомусь не на тій позначці, на якій має бути; чому зубної пасти так мало. І це не крики, ні.
Тихий, спокійний свербіж, на який я навіть навчилася не звертати уваги. Потім сніданок, за яким ми не розмовляємо про щось хороше. За сніданком я отримую вказівки на весь майбутній день. Я ж не знаю, як мені жити. Він усе знає за мене.
Якщо, наприклад, мені треба поїхати з дитиною до школи, то я зобов’язана просити грошей на дорогу. Це такий ритуал принижень, ніби мій чоловік не в курсі, що фінансово я від нього повністю залежу. У такому разі він із самовдоволеним виглядом зітхає і витягує з гаманця потрібну суму.
Не більше. Якщо купюри занадто великі, він навіть може уїдливо запитати, чи не могла б я дати йому здачу. Ага, дала б. У ніс. Увечері починається перевірка домашньої роботи. Спершу моєї, потім сина. Що я зробила, як господиня, по дому за весь день.
А чому щось і щось лежить не так, як належить? Десь з’явився пил, а чому не прибрано? Вечеря має бути саме такою, як подобається йому. Багато смаженого, жирного і пересоленого. Слава богу, я вибила собі право харчуватися переважно молочними продуктами.
Тому-то у свої 32 роки не виглядаю як типова домогосподарка з жирним волоссям і без талії. Потім у мене є десь година вільного часу: він фокусує свою увагу на синові, і мені лишається лише займатися своїми справами, доки через стінку я чую крики батька на сина.
Він, напевно, думає, що його син обов’язково має бути вундеркіндом. Що ж, і тут промашка. Трійки – це наше все. Якби мені потрібно було б ще й його навчанням займатися, я б точно збожеволіла. Як взагалі можна вплинути на почерк людини?
У XXI столітті, де ручками вже ніхто не користується, тільки комп’ютером і телефоном?! Ось десь такий у нас розпорядок дня, який лише трохи змінюється на вихідних. Я не можу нікуди сходити з подругами, бо на це “немає грошей у сімейному бюджеті”.
На оновлення авто є, на новий одяг для нього є, а для моїх потреб різко не вистачає. Тому я практично нікуди й не виходжу. Лише іноді можу прогулятися містом, подивитися на людей. У моєму віці почуваюся пенсіонеркою.
Інтим – це особисте, але навіть якби я хотіла, то не могла б нічим похвалитися. У цьому плані в нас тиша. Здоровий сон, без будь-яких зазіхань з мого або з його боку. Чесно кажучи, я була б навіть рада, якби в чоловіка раптом знайшлася коханка, або, ще краще, він би пішов до неї жити.
Тоді я змогла б залишитися з дитиною, скласти свій план дій і знайти якусь роботу. Така банальна мрія домогосподарки, але я повною мірою дізналася, що таке деградація. Досить із мене. Напевно, хтось зі мною не погодиться і почне наводити свої приклади.
Я знаю, що в сучасному суспільстві вистачає нещасних пар із напіврозваленими шлюбами. Це зрозуміло. Але моя ситуація мені якось ближча, розумієте, і мені здається, що в будь-якому іншому випадку можна було б щось змінити, якось домовитися.
Не жити з людиною, яка носить штани, ходить на роботу, але чоловіком як таким жодного разу не є. Найкардинальніше, що я можу зробити, – подати на розлучення, але тоді жодних аліментів мені не світить. Чоловік найме хорошого юриста, і нам із сином виплачуватимуть якісь копійки, він подбав про це.
Ще я можу плюнути на все і переїхати з дитиною до батьків. Зовсім в іншу область. Стати тягарем для мами з татом і ганьбою сім’ї. Перспективи не найрадісніші. Ну або продовжувати робити те, що я роблю просто зараз. Терпіти і далі пізнавати, що таке деградація.
Двоюрідна сестра порадила мені сходити удвох із чоловіком до сімейного психолога. Начебто він погодиться на таке. Хто ж у цьому світі може бути розумнішим за нього? Але загалом думаю, ідея не найгірша. Поки буду тиснути на це.
Якщо все піде нормально, може, будуть якісь зрушення. Відчуваю, що з таким способом життя до 40 років я точно тронуся. І не буде тоді ні правильно випраних фіранок у будинку, ні випрасуваних простирадл. Один бардак.
