Нам із чоловіком уже за 50, але з власним житлом не вийшло. Живемо у двокімнатній квартирі, але окрім нас із сином тут живуть ще й батьки чоловіка.
Причому з ними в мене стосунки не склалися з самого початку. Тому ми не спілкуємось. Так буває. Живемо під одним дахом, але не говоримо.
Спочатку ми намагалися щось змінити. Чоловік пропонував батькам розміняти квартиру, але ті відмовлялися. Спочатку говорили, що за ці гроші у такому хорошому районі вони нічого не знайдуть. Потім інші причини вигадували.
А потім взагалі поставили крапку — це наша квартира, ми її не продамо. Не подобається – йдіть. Іти не було куди, і ми залишилися. Звикли. Я вже не сподівалася, що щось зміниться.
Найбільше з цього приводу переживав наш син. Нині йому 26, вже дорослий хлопчик. Але як йому, скажіть, влаштувати за таких умов особисте життя? З однією дівчиною зустрічався понад рік, але так і розлучилися, бо він навіть додому її запросити не міг. Вона вирішила, що з ним щось не так, припинила спілкування, іншого знайшла.
Тепер же він у стосунках із прекрасною дівчиною. Її звуть Настя, вона з іншого міста, а до нашого приїхала на навчання. Причому батьки вже на другому курсі купили їй квартиру, щоб вона з однієї орендованої квартири на іншу не переїжджала, а могла зосередитись на навчанні.
Незабаром відносини дітей перейшли на серйозний рівень. Потрібно було знайомитись з батьками Насті, але ми не знали, як це краще зробити. Із батьками чоловіка у нас стосунки натягнуті. Та й ремонт у квартирі не робився з часів мого переїзду. Кожен вважав, що це не його клопіт.
Не іти ж знайомитися з майбутніми сватами на нейтральній території. Що вони про нас подумають? А якщо зустрітися у чужій квартирі, то правда теж згодом випливе. Хай одразу знають, що до чого.
Коли вони переступили поріг нашої квартири, розчарування на їхніх обличчях було неможливо не побачити. За столом батько Насті одразу заявив, що доньку заміж за нашого сина вони не віддадуть. Сказав, що його доньку не зможе забезпечувати людина, якій нема де жити.
Ми у свою чергу запропонували, що діти можуть жити окремо, адже Настя має квартиру. А ми з чоловіком у міру можливостей їм допомагатимемо грошима або ще чим зможемо. Чоловік відповів, що такі подачки його дочці ні до чого. Розмова явно не клеїлася, і ми з чоловіком навіть не знали, що відповісти. Здавалося, що нічого не вийде.
Коли я вийшла на кухню, мати Насті, яка весь цей час мовчала, пішла за мною. Вона відразу спробувала мене заспокоїти і попросила не ображатись на жорсткий тон чоловіка. За її словами, головне, що наші діти кохають одне одного. А те, в яких умовах ми живемо зараз, — не страшно.
Виявилося, що батьки Насті колись були у схожій ситуації. Тож 11 років тому жінка вирішила поїхати на заробітки за кордон. Так і заробила спочатку на квартиру собі з чоловіком, а потім змогла купити квартиру та доньці.
Майбутня сваха розповіла, що через півтора місяці знову їде до Італії, де вона доглядає літню жінку. Запропонувала їхати з нею, пообіцяла і мені знайти по сусідству схожий варіант.
І я справді задумалася. Може, й дійсно варто поїхати? Шкода тільки, що доведеться тут роботу кидати. З іншого боку, у нас у місті багато не заробиш, а з-за кордону можна хоч якісь гроші привезти. Буде синові допомога, щоб його не дорікали чужими квадратними метрами.
