Ми з чоловіком думали, куди краще поїхати у відпустку. Якраз зателефонувала моя двоюрідна сестра. Багато років тому вона вийшла заміж і переїхала на південь до моря. Вона запросила нас приїхати до неї у гості.
От ми і вирішили, що проведемо відпустку в неї. Два тижні біля моря. Має бути казково. Сестра та її сім’я зустріли нас добре. Їхня квартира і справді розташовувалася в будинку неподалік моря.
Спочатку все було чудово, поки не почалися дива. Звичайно, як гість я почувала себе зобов’язаною допомагати господарям по дому. Але рано чи пізно я раптом усвідомила, що роблю занадто багато.
Вранці я готувала сніданок і мила посуд. Причому треба було стежити, щоб господарі не з’їли нашої їжі. Їх продукти ми їсти не могли, а вони наші — так. Потім обід на всіх і знову посуд, увечері, відповідно, те саме.
Між цим усім прогулянки на березі чи купання. Якось ніяково висловлювати невдоволення, але ніхто з родини сестри жодного разу не пропонував допомоги. А вона приділила нам увагу лише у день приїзду.
За всю відпустку ми навіть не поговорили. У результаті я була вкрай незадоволена відпочинком. Перед тим як поїхати, розпитала людей на вулиці розцінки на оренду жита в місті. Підрахувала гроші та поклала на тумбочку.
Коли ми вже були в дорозі, я зателефонувала сестрі, подякувала за все і розповіла про гроші. Та почала опиратися і запевняти, що все поверне. Але я відповіла, що це навіть не обговорюється.
Все ж таки ми поспілкувалися. Щоправда, телефоном і в різних містах, але це допомогло нам більше зрозуміти одне одного. Ми згадували дитинство, говорили про теперішнє.
Ми дійшли висновку, що нам усім дуже не вистачає уваги та турботи. Однак я не змінила своєї думки про цю подорож. Довгоочікувана відпустка не вдалася.
Я лише шкодую, що відмовилася від початкового плану. Краще б ми оселилися у готелі. Це було б і дешевшим, і спокійнішим. Буде урок на майбутнє.
