Моя проблема – сестра та її сім’я, яка мені вже порядком набридла. Немає у них якогось нормального ставлення до особистих кордонів. А, як кажуть, «простота гірша за крадіжку». А непрохані гості — гірші за татарина.
З сестрою ми виросли в селі. Я свого часу переїхала до одного міста, потім до іншого. Вийшла заміж, маю сина. Переїхала до столиці. Розлучилася. А вона так і залишилася на тому самому місці. Там і заміж вийшла та має чарівну дівчинку.
Живе ж вона тепер із свекрухою, вдома у батьків чоловіка. Самі розумієте, як це. Ми з чоловіком хоч розлучилися, але залишилися друзями. Він залишив мені однокімнатну квартиру у гарному районі. Нині допомагає грошима.
Більшість коштів, наприклад, на ремонт, я отримала саме від нього. Та й загалом, якщо чесно, я на нього зла не тримаю. Дорослі люди. Але, як виявилося, не всі дорослішають однаково.
Нещодавно сестра з чоловіком почали приїжджати до столиці, подивитися, як живуть місцеві. Купити там чогось ну і таке інше. А ночувати, звичайно ж, вся родина залишалася в мене.
Квартира хоч і велика, але кімната одна. Минулі господарі чомусь її так переробили. І ось уявіть. Я лежу на ліжку, син спить у своєму ліжечку, а родички мої розташувалися на диванах та матрацах.
І вперше, коли вони приїхали, все було ще так-сяк. Привезли продуктів, всякої всячини з села. Попросили мене зв’язатися з якимись родичами у відеочату. Я їх взагалі не пам’ятаю, бачилися ми, коли маленькою була.
Для чого воно мені? Ну гаразд, для «галочки» і як ностальгія погодилася і на це. Але далі вони вже приїжджали з порожніми руками. Без нічого, так би мовити. А купувати продукти маю я. І річ тут не в грошах, а в принципі.
Добре хоч сестра все готувала та мила посуд. Сільське життя її цьому навчило. Але, вибачте, це не готель. Я ж грошей не беру, то хоч про продукти потурбуйтеся. А її чоловік ще й харчами перебирає.
Якось сестра мене покликала на розмову. Довго жалілася та вибачалася за часті приїзди. Але, каже, доводиться хоч на пару днів їхати від свекрухи, інакше можна реально збожеволіти через накази, купу роботи, ставлення.
А тут велике місто, нові емоції. Хоч ми й говорили відверто, але свою таємницю я їй не розповіла. Річ у тім, що її чоловік дуже схожий на мого колишнього. Тільки зовні. Сам він хамуватий селюк та матусин синок.
Однак навіть такий стан справ мені не до вподоби. Особливо коли прокидаєшся зранку, а вони вже давно на ногах. І не розумієш спросоння, що відбувається: чому мій колишній знову в моїй квартирі та ще й у сімейках.
Загалом, нещодавно перед черговим приїздом я сестрі відмовила. Ну як, просто запропонувала їм зупинитися у готелі. Так вона репетувати почала. Але я стояла на своєму. За годину і мама зателефонувала через це.
Ось кого вона виростила і виховала і таке інше. Тільки ось виховало мене місто, і я стала трохи жорсткішою, ніж була колись. Я не розумію, як можна бути такими?
Я до них з щирою душею, навіть хороший готель знайшла. Недорого та з комфортом. Навіщо саме до мене лізти? А якщо грошей нема, то й нехай сидять у селі. Я ж не винна, що маю краще життя. Одним словом, родичі — непрохані гості!
