У нас із чоловіком різниця в 5 років, і я старша. Мені 35, ми вже 8 років живемо разом. Хоча, зізнатися, з’їхалися ми буквально через місяць після знайомства. Вже сама не знаю, як так вийшло, але це правда. Загалом ми ніколи не конфліктували.
Були якісь дрібні побутові чвари, але в кого їх не буває, це нормально. У мене навіть був якийсь період кілька років тому, що я сама шукала сварки. Вже не знаю чому, але на цьому все. Чоловік працює за комп’ютером, у нього під цю справу виділена невелика кімнатка, так званий “робочий кабінет”.
У нас трикімнатна квартира, тож мене це цілком влаштовує: місця вистачає всім. Тим більше, дітей завести у нас не виходило, тож простору – вагон. Моя ж робота більш динамічна, тож це я та людина, яка приходить із роботи, де на неї чекає ароматна вечеря.
Для когось такий поділ обов’язків неприйнятний, але нас влаштовує. Нещодавно мені вкотре потрібно було виїхати в інше місто, по роботі. Справа звичайна, нічого нового. Я, поки був час, приготувала невеликий запас їжі, тому що чоловік може не їсти цілий день, а потім або замовити якусь гидоту з доставки, або харчуватися одними консервами.
Для мене йому готувати не лінь, а ось про себе він піклується в останню чергу. Загалом, наготувала і поїхала. Поїздка планувалася на чотири дні. Кілька тижнів до цього я вже почувалася погано, але вирішила, що в усьому винні несвіжі продукти з супермаркету або ще щось, буває, вже не дитина.
Але в поїзді мені стало ще гірше. Приїхавши в точку призначення і розібравшись зі справами на день, я вже ввечері сиділа в номері і дивилася ролики з Інтернету. І в якомусь із них мова зайшла про позапланову вагітність. Адже жіночі канали постійно зачіпають цю тему.
Наступного дня я, від нічого робити, купила тест. І ось же диво, він виявився позитивним! Спершу я навіть не зрозуміла, що побачила. Мене так скрутило, що мозок відмовлявся відволікатися ще на щось, крім фізичних відчуттів, але за кілька годин усе минуло, і до мене почало доходити. Я стану мамою.
Нарешті я стану мамою! Новиною хотілося поділитися з усім світом, але я вирішила почекати і розповісти чоловікові особисто. Оскільки почувалася я все ще не дуже, та й хотілося швидше розповісти йому радісну звістку, я по-швидкому завершила всі свої справи й узяла квиток назад власним коштом.
Поїздка на чотири дні перетворилася на триденне відрядження. Чудово, заодно і відпочину вдома. Я хотіла зробити своєму чоловікові сюрприз, тому не попередила. Як виявилося, рішення було не найкращим. Під’їжджаючи до будинку, я побачила, що його авто стоїть у дворі, тож він точно був удома.
Піднялася на поверх, вставила ключ у двері… На порозі мене зустрів запах жіночих парфумів і пара чужих туфель на підборах. Потім у легкому негліже з’явилася господиня взуття, з очима, як два блюдця. Замість того, щоб влаштовувати скандал, я посміхнулася і сказала, що помилилася квартирою.
Сказала голосно, так щоб чоловік мене теж напевно почув. Невідома гостя нічого не відповіла, але я знала, що вона все зрозуміла. І тим не менше я вийшла з квартири і попрямувала до свого улюбленого кафе, яке було поблизу. Там замовила собі обід і дивилася відео на ноутбуці.
Коли, за моїми підрахунками, вже можна було повертатися додому, я розрахувалася і пішла радувати чоловіка новинами. Він зустрів мене вже один. Не було навіть ніяких запахів парфумів. Він попросив мене пробачити його, благав. Божився, що це було вперше, через додаток для знайомств.
Що йому було самотньо і гірко, але він не хотів мені в цьому зізнаватися. Я не хотіла влаштовувати сцен, та й сил у мене для цього не було. Я попросила чоловіка вислухати мене дуже уважно. І десь півгодини розповідала йому про свої почуття тихим, ледве чутним голосом.
Не дорікаючи і не соромлячись. Просто говорила те, що було в мене на душі. Навіть не дивилася в його бік. Уже потім, коли закінчила, я виявила, що все моє обличчя мокре і червоне, я навіть не відчула, як проревіла весь час. Сльози лилися самі собою. Він відповів, що він усе усвідомив і дуже шкодує.
Наступного дня я все-таки зізналася: тепер ми будемо батьками. Ця шокуюча новина змусила плакати вже мого чоловіка. Він знову просив мене пробачити його, але мені вже не було сумно. Сторінка була перегорнута. Починалася нова віха в наших стосунках.
Відтоді минуло не дуже багато часу, я все ще при надії, але тепер я згадую про колишній шок як про якусь дрібницю. У своєму чоловікові я більш ніж упевнена. Він допомагає мені в усьому, працює ще більше, ніж раніше, а я пішла в декрет. І, знаєте, я розумію, що нічого хорошого тоді не сталося.
Але зате зараз я точно знаю, що нам із дитиною буде приділено належну увагу і турботу. Хіба це не важливіше за якусь одноденну інтрижку? Напевно, багато жінок зі мною не погодяться. Домашній побут і рутина можуть змушувати нас помилятися, але головне – як ми поводимося решту 99,9 % часу.
