Пішов я якось у чергове звільнення і познайомився з дівчиною, яка сиділа на лавочці й сумувала. Я тоді просто підійшов, обійняв її і сказав: “Не сумуй, крихітко, не так уже все й погано” – і поцілував її.
Вона притулилася до мене, і я відчув таке тепло між нами, наче ми знаємо одне одного багато років. Як виявилося з подальшого спілкування, її хлопець пішов у засвіти.
Я не став робити на цьому акцент, намагався захопити її, попри те, що бачилися ми коли як. Так тривало місяці два і я пішов на дембель. Так хотілося додому, що я одразу рвонув на поїзд і поїхав, навіть не побачившись із нею.
Сидячи у вагоні, я вирішив їй зателефонувати. Дівчина, звісно, засмутилася, що ми навіть не попрощалися, а я пообіцяв їй, що приїду до неї пізніше і заберу з собою.
Вдома на мене чекало нове життя, свобода і все закрутилося. Не минуло й двох тижнів, як я познайомився з дуже привабливою дівчиною, з якою все тривало 2,5 року.
Хоча ніхто нікому не зраджував, але крім сексу мене ніщо з нею не тримало. Усі ці 2,5 роки та інша дівчина писала мені і дзвонила, що не подобалося моїй на той момент супутниці.
Хоча, безумовно, вона була у стосунках і не раз за цей час. Іноді говорила мені, що любить мене і чекає. Після розставання зі своєю партнеркою я вирішив забутися і “сходив у кіно” з милою дівчиною на другий день знайомства.
Потім за обопільною згодою ми стали просто дружити. До нового року залишався місяць, у мене на роботі якраз відпустка в середині грудня. Волею долі довгоочікувана зустріч з тою самою дівчиною була прямо 31 грудня.
Я зустрів її з поїзда і… це були незабутні два тижні! Потім вона поїхала додому за 1200 км від мене, але через місяць ми знову зустрілися на тиждень. Я запропонував їй переїхати до мене через кілька місяців, що вона і зробила.
Потім ми одружилися і вона завагітніла. Оскільки я працював, а вона була вдома одна, нам довелося виїхати до неї за 1200 км до її мами і бабусі, щоб вони їй допомагали під час вагітності.
Для цього мені довелося здати свою квартиру на півроку, піти з непоганої роботи. Я швидко знайшов роботу в її місті, оскільки компанія, в якій я працював до цього, була присутня і тут. Все йшло як по маслу.
В нас народився синок, ми були на сьомому небі від щастя. Але минув місяць і дружину відвезли в лікарню – вона дивом залишилася живою. Я взяв відпустку, сидів добу з дитиною, а добу в лікарні – і так місяця півтора.
Потім її виписали і життя немов перевернулося з ніг на голову. Її мати сказала, що не відпустить її більше до мене, бо за нею треба постійно доглядати. Я ж наполягав на переїзді.
Незабаром мені довелося у справах виїхати додому, звідки я зателефонував дружині і сказав, що з директором домовився про роботу і вони мене чекають. Сказав, що приїду за нею з дитиною днями.
Вона ж сказала, що поки що поживе з мамою кілька місяців, а я повинен був працювати і приїхати за ними через три місяці. Я відсилав усі гроші, домовився про відпустку і через три місяці приїхав до неї.
Побачив сина, був щасливий, як слон, але вона категорично не захотіла їхати назад із незрозумілих мені причин. У підсумку я працюю і вже довгий час живу один, раз на три місяці їздив до них, завжди допомагав грошима.
Зараз синові вже 1,5 рочки, я не бачив його вже півроку. З дружиною спілкування зійшло нанівець, вона пише тільки щоб я приїжджав до сина, коли зможу. Я не знаю, що пішло не так.
Ми не розлучені, нічого конкретного я на свої питання не почув, а наша дитина страждає. Або я чогось не розумію, або вона просто зрозуміла, що не любить мене, а зізнатися у неї не вистачає сил.
