В мене є чоловік та двоє маленьких дітей. І все добре. Також я працюю. І у свої трохи більше 30 років уже можу похвалитися пристойним бізнесом. Зараз якраз такий період, коли є можливість розширитися, і я не маю наміру упустити цей шанс.
Я готова працювати та працювати. Чоловік мене у всьому підтримує. Він також працює і у разі потреби допомагає з рахунками. Хотілося б сказати те саме про маму. Рік тому вона вийшла на пенсію.
Робити їй нема чого, нудно та й у місті не особливо розслабишся. Тому щоб їй було де відпочити, я купила їй дачу. Звичайно, мама була дуже рада і майже відразу там ночувати стала. Правду кажучи, за цим були і свої власні «корисливі» цілі.
Я хотіла, щоб улітку дітям було куди поїхати, щоб за ними бабуся доглядала. Ні в мене, ні в чоловіка немає особливо часу на них, а знайти хорошу няньку непросто. Але, як виявилось, мамі це нецікаво.
Тепер вона вся на городі, у закрутках та консервації. А коли я прошу її допомогти з дітьми, вона не має на них часу. То в неї малина, полуниця, смородина чи щось. Головне, вона каже, що для нас це все робить.
Але ми обидві чудово розуміємо, що мені ці овочі в банках взагалі не треба. Найприкріше, що я ніколи особливо ні про що не просила маму. Завжди намагалася їй допомагати грошима та іншим.
Зараз я працюю практично весь свій час, і хотілося б, щоб із дітьми сиділа рідна людина. Мені це дуже потрібне. То невже не можна хоч на якийсь час відкласти ці грядки та приділити час своїм онукам?
Я не розумію як так можна. Адже вона знає, як мені зараз важко. Та й нащо я ту дачу взагалі купляла…
