Я цілком товариська дівчина, мені 23 роки. У мене в дитинстві було багато друзів, подруг. Ніколи не було проблем знайти спільну мову з оточуючими мене людьми, але в останні роки я практично розгубила всіх своїх подруг.
Я дуже концентрувалася на своєму особистому житті і на навчанні, після занять практично не виходила з дому. Обмежила коло спілкування до свого колишнього хлопця і його друзів.
Його я сильно любила і мені було шкода витрачати час на інших. Під час наших стосунків я перестала спілкуватися з подругами зовсім. У підсумку, коли він мене кинув, я залишилася зовсім одна, без будь-яких друзів…
Довелося налагоджувати частково старі контакти і шукати нові. Але щойно я знайшла нові стосунки, я “закинула” цих друзів знову. Це вийшло якось само собою, не спеціально, також через те, що я була сконцентрована на навчанні.
Зараз я проводжу час здебільшого тільки зі своїм хлопцем, або у себе вдома. Я не хочу нікуди виходити, мені важко стало спілкуватися з людьми. Проблема в тому, що я одразу бачу чомусь їхні недоліки.
А потім мені не хочеться далі продовжувати спілкування. Та й якось до мене не особливо тягнуться тепер оточуючі. Я шкодую, що якимись дрібними сварками я зіпсувала стосунки з колишніми друзями.
Що може когось образила своїм ставленням і не звернула уваги. Також я посварилася з однією подругою кілька років тому і так і не вибачилася перед нею. Шкодую, що була дуже егоїстична і не приділяла уваги своїм друзям
