Історії про кохання

Збори на відпочинок

 

– Зайченя, ти вже все приготувала? – чоловік дивився на благовірну з погано прихованою тривогою, розуміючи, що йому зараз належить непроста словесна баталія, від успіху ведення якої залежить увесь такий довгоочікуваний відпочинок, так що там відпочинок, все його подальше життя!

Розмова з коханою – це як гра на виживання- в будь-який момент холостий постріл може перетворитися на справжній, бойовий і пощади вже не буде – мізки розлетяться в різні боки, відчуття реальності того, що відбувається зникне, і його накриє холодною хвилею, з якою жартувати не можна! Потім чоловікові доведеться збирати себе по шматочках, а це так болісно!

– Так, сонце, вже все готово – перепрано, перепрасовано, зашито і перевірено – відповіла Олена, забираючи з обличчя біляве пасмо волосся.

– Ну давай подивимося, що ти приготувала і складемо валізи. Тільки врахуй, зайченятко, дві валізи на колесиках важать чотирнадцять кілограмів, а в літаку багаж на двох може бути не більше сорока кілограмів – це стало початком битви за кожен грам, за кожен сантиметр і дюйм в їх поклажі.

– Ось, дивись, Пашенько, я вже все склала. Це ось мої речі, а це – твої – дівчина вказала на скромну стопку чоловікових речей, що сиротливо лежали в кутку їх двоспального ліжка.

– Тут три футболки, троє шортиків, купальні плавки, трусики, дві сорочки, дві пари шльопанців, кепка від сонця і джинси – тобі має вистачити на сім днів – впевнено промовила дружина.

– Добре, я згоден – сказав Павло і з цікавістю став розглядати неосяжну купу всіляких речей, що знаходилися праворуч від них.

– Давай тепер переберемо твої речі – з побоюванням в голосі промовив Павло.

Він уже був готовий до воєнних дій, запасся заздалегідь пляшкою коньяку і флаконом нашатирного спирту – це на самий крайній випадок.

– Ось дивись, сонце, я приготувала тільки най-най необхідні речі – зовсім трохи, в сорок кілограмів ми вкладемося з головою – чітко і швидко говорила Олена.

Від її впевненості Павлу стало не по собі – точно доведеться з кров’ю відвойовувати і відкладати в сторону не дуже потрібні ганчірки!

Павло їй не вірив – як бувалий чоловік і мандрівник, він знав – перечити дружині не бажано – це дорогого коштує, але і зайві кілограми додатково оплачувати він не хотів.

Дружина любила брати з собою багато різної всячини, яка може зовсім не знадобитися на морському курорті.

У минулому році вона взяла з собою праску і електричний чайник, таємно сховавши їх у речах. Потім вона переконувала його в тому, що це дуже потрібні предмети побуту, але так і не скористалася ними жодного разу під час поїздки!

– Давай порахуємо – втомлено сказав він. Спритно перебираючи пальцями, він смикав низку нарядів.

– Отже, платтів вечірніх – сім штук, повсякденних і ошатних – сім, сарафанів – сім, купальників – три, три накидки, три косинки, дві панамки, дві капелюшки. Дорога, щороку одине і те саме – навіщо тобі стільки суконь?

– Ну як же ти не розумієш, я кажу тобі вже котрий рік поспіль – мені стільки потрібно речей! Я ж дівчинка! Як же я буду там ходити, в одній і тій самій сукні кожен день?

Я приїжджаю до Туреччини – навіщо? Щоб вигуляти вбрання, бути там найкрасивішою. Казала ж я тобі не раз, на кожен сніданок – нова сукня, так само на обід і на вечерю. На менше я не згодна – дівчина вже насупила свій гарний носик, для більшої переконливості хотіла картинно заплакати, але акторської майстерності зараз їй явно не вистачало, і вона залишила цю затію до більш слушної нагоди.

Павло сумно торкнувся поглядом трьох різних пачок жіночих прокладок, упаковки тампонів і коробочки з «щоденками» – в цьому питанні він зовсім не розбирався, розумно вважаючи, що Оленка – дівчина «дбайлива» і зайвого не візьме, але ось тільки в толк не міг взяти , навіщо так багато всього брати лише на тиждень?

Чоловік зітхнув і нічого не сказав з цього приводу, боячись відчути на собі шквал негативних емоцій.

– Мовчання – золото – мудро розсудив Павло, про себе молячись всевишньому і просячи у нього безмежного терпіння для себе і трошки здорового глузду для коханої – це все, що він міг зробити в своєму хиткому положенні.

Павло звернув увагу на кілька пакетів з взуттям. Чого в них тільки не було!

Дві пари кросівок, пара туфель на низьких підборах, пара – на високій шпильці, три пари шльопанців, дві пари босоніжок, носочки, колготки.

– Не дивися так! Це святе! Нічого не дам викинути! – сердито сказала дівчина і стиснула губки.

Павло покірно складав взуття в чемодан. На «святе» навіть у нього не піднялася б рука, щоб залишити все це багатство вдома!

– Два парасольки, дитинко, навіщо береш? – з благанням у голосі запитав чоловік.

– Як, навіщо, хіба ти не розумієш? Раптом піде дощ, а ми до нього вже приготувалися – Оленка вперто не здавала своїх бастіонів і готова була вести бій до кінця, сміливо відбиваючи нападки противника.

– Якщо почнеться дощ, люба, ми сховаємося на терасі, де є навіс – Павло, не сумніваючись ні секунди в правильності прийнятого рішення, переможно відклав парасольки в сторону.

– Будь ласка, сонечко, можна ми візьмемо тільки одну парасольку для мене – Оленка розмазувала по обличчю неіснуючі сльози.

– Ну добре, ну що не зробиш заради любові? – сказало сонце, вже вирішивши про себе, що як тільки його заєць гризун вляжеться спати, він висмикне парасольку і засуне її подалі під ліжко.

– А що це? – вже впевненим тоном продовжував він бій, вказуючи рукою на важку сумку, такий собі мішок з невідомим вмістом.

– Це тільки необхідні ліки, я навіть протишокові препарати не взяла, так як для їх зберігання потрібен холодильник, втім, як і для кремів і засобів від засмаги, для засмаги і засобів від опіків – Оленка в цьому питанні відчувала себе, як риба у воді і не боялася програти у словесній боротьбі.

Але нічого, не переживай, на наступний рік ми купимо невеликий портативний холодильник, в якому для всього буде місце – взяла чоловіка на абордаж дівчина.

Павло нічого не відповів – він беріг сили для чергової кориди.

– Отже, ліки – два кілограми – урочисто сказав Павло, зваживши вміст сумочки з лікарнею, крему від всього і для всього – два кілограми триста грамів, твоя косметика – півтора кілограма.

– Зайченя, а це – що? – тихим голосом запитував небесне світило, в жаху торкаючись загорнутих в рушник важких предметів.

– Це, Паша, мої гантелі, кожна вагою по шість кілограмів – гордо сказала дівчина, поправляючи випавший з зачіски локон і милуючись своїм відображенням в дзеркалі.

– На відпочинку я буду займатися спортом, а то раптом наберу там пару зайвих грамів? – смакуючи свій фурор і радіючи, відповіла граціозна лань.

– І ваги підлогові ми візьмемо – будемо зважуватися самі і куплені сувеніри та різні інші покупки будемо оцінювати, щоб вкластися в сорок кілограмів. Бачиш, яка я передбачлива у тебе? А ти кажеш, що я нічого не розумію. Все я знаю і в усьому розбираюся, а не тільки в прикрасах і косметиці – вже поставила себе на вершину слави, милувалася собою білява бестія.

Павло на час втратив дар мови. Дванадцять зайвих кілограмів заліза не обіцяли йому нічого хорошого, але і поразку оплакувати було ще рано. Лаври першості в цій сцені свого життєвого спектаклю він вирішив залишити коханій – нехай порадіє трошки.

Вночі він сховає гантелі на балкон, так йому буде спокійніше, а зараз він з кам’яним обличчям застібав блискавки замків на валізах.

– Все готово, зайченя. Давай відпочинемо – втомлено сказав Павло.

– Ой, найголовніше мало не забула – закричала Олена і понеслась в іншу кімнату, на ходу перекидаючи на підлогу стільці і скидаючи скатертину зі столу.

– Ось, цього ведмедика візьмемо. Я спати з ним буду, він буде для мене нагадуванням про рідний дім – подумки одягнувши собі на шию лавровий вінок, самозабутньо посміхаючись, мрійливо сказала дівчина.

– А я де спати буду? – проявив занепокоєння Павло – ця іграшка займає багато місця в ліжку. Може, кохана, ти візьмеш з собою невеликого плюшевого котика? – вже тримаючи в руках пальму першості, заперечив чоловік.

– Гаразд, хай буде по-твоєму – нехай буде плюшевий котик, я ж дуже покірна і терпляча дружина. Я завжди тебе слухаю, навіть не сперечайся.

– Так, люба. Залишилося трохи місця для морських камінців і черепашок, які ти так любиш збирати. Тільки прийми до уваги – красиві камені ти всі забрати не можеш, залиш їх на наступний рік. Ти ж у мене така розумниця – цілуючи дружину в щоку, миролюбно зауважив Павло.

– Так я така. А ще я красива, слухняна і талановита. Ну і як ти жив би без мене? Пропав би – закриваючи очі від щастя, промуркотала Оленка, засинаючи на плечі чоловіка.

Вам також має сподобатись...