Лідія увійшла до квартири й одразу зрозуміла, що Таня вдома. Мати зітхнула, зняла верхній одяг і вимила руки. Не заглядаючи в холодильник, вона вдягла фартух. Вона була впевнена, що донька і не подумала готувати вечерю.
З кімнати Тетяни було чути звук телевізора. Посміхнувшись, Лідія зрозуміла похитала головою – знову турецькі серіали. Звучали знайомі імена.
По-швидкому начистивши картоплі, жінка приготувала нехитру вечерю. Вона розклала смажену картоплю по тарілках, дістала малосольні огірки, відкрила банку сайри.
Звісно, в її віці вже не завадило б дотримуватися більш здорового харчування. Виключити б консерви, смажене й солоне – та тільки як це зробити з маленькою зарплатою?
Фрукти й овочі в зимовий сезон дорогі, на хорошу рибу ціни теж кусаються.
Кілька років жінка відмовляла собі в усьому заради того, щоб дати доньці освіту.
До колишнього чоловіка претензій не було – він оплачував половину вартості навчання. Навіть коли доньці виповнилося вісімнадцять, він продовжував платити аліменти.
Ось тільки Танюші хотілося модно одягатися, їздити з друзями на екскурсії в інші міста, а влітку гарно відпочивати – ось і доводилося Лідії економити.
Спеціальність донька обрала сама. Вона вирішила вивчати іноземні мови – англійську та китайську. Мати засумнівалася, чи вийде з таким дипломом знайти хорошу роботу. Але Таня запевнила її, що може бути і перекладачкою, і викладачем-лінгвістом.
– А взагалі, хочу в компанію влаштуватися, яка з китайцями співпрацює, – заявила дівчина, – гроші буду великі заробляти.
Знизала мати плечима, повірила доньці. Раз подобається їй мови вивчати, нехай вивчає.
Не так гладко, щоправда, все в університеті в Тані було. То відвідування кульгало в неї, то контрольні роботи слабо складала. Кілька разів навіть поставало питання про відрахування студентки попри те, що батьки платили за навчання регулярно.
Та все ж отримала Таня диплом. Тоді й зітхнула Лідія з полегшенням. Подумала мати, що почнеться тепер у неї життя – і до моря можна буде з’їздити, і здоров’ям зайнятися, та й ремонт у квартирі зробити.
Ось тільки не поспішала дочка на роботу влаштовуватися. Розуміла Лідія, що молоді важко без досвіду – не скрізь беруть фахівців-початківців. Але дивувало жінку те, що Таня навіть не прагнула працювати. Ось і сьогодні цілий день удома просиділа. Серіали свої дивилася та їла перед телевізором.
Почувши звуки посуду, Тетяна зрозуміла, що мати повернулася з роботи. Неохоче відволіклася вона від султана Сулеймана і його рудоволосої наложниці. Ех, от би їй таке життя, як у кіно, – ходила б собі в гарній сукні, і ніхто не тріпав би їй нерви розмовами про роботу. І пригощали б її євнухи перепелами та щербетом, а не тією їжею, що мати готувала.
– Привіт, мамо, – начепивши на обличчя посмішку, промовила дівчина, ти вже картопельки насмажила?
– Насмажила, – з докором відповіла мати, – а ти весь день удома просиділа?
– Ага, – відповіла Таня, витягуючи з банки солоний огірок. А що – якщо з огірочком, то картопля це дуже навіть смачно.
– Могла б хоч щось на вечерю приготувати, – пробурчала мати і теж сіла за стіл. Жінка дуже втомилася за день і сильно зголодніла.
Кілька хвилин мати й донька вечеряли в повній тиші. Першою порушила мовчання Лідія.
– Доню, так більше тривати не може, – твердо сказала вона, – мені дуже важко одній тягнути господарство. У тебе диплом на руках, тобі час влаштуватися на роботу.
Таня закотила очі. Ну не може мати, щоб апетит їй не зіпсувати. Знову вона про свою роботу.
– Я не винна, що мене нікуди не беруть, – відповіла донька, – пропозицій поки що немає.
– А їх і не буде, – наполегливо сказала Лідія, – потрібно самій шукати, розсилати резюме, дивитися оголошення, ходити на співбесіди.
– Співбесіди та резюме – це ще й не гарантія працевлаштування, – відповіла Таня, – можна даремно пробігати, і нічого це не дасть.
– Буває й таке, – погодилася мати, – та все ж під лежачий камінь вода не тече.
Зрозуміла дівчина, що мати від неї не відстане. А вислуховувати мало не щодня скиглення з приводу працевлаштування вона вже втомилася. Тож Таня зробила серйозне обличчя і пообіцяла, що ходитиме по співбесідах.
– Мене, між іншим, завтра вже покликали в одну компанію, – заявила донька, сподіваючись на те, що мати заспокоїться.
Лідія посміхнулася. Ось такий настрій доньки їй дуже подобався. До речі, жінці запропонували непоганий підробіток. Тож якийсь час вона ще зможе забезпечувати доньку. Доведеться, щоправда, напружитися, але ж це ненадовго. Лідія вірила, що якщо Таня почне ходити по співбесідах, то незабаром її візьмуть на роботу.
***
Жінка сильно втомлювалася. І роки давалися взнаки, і зі здоров’ям проблеми були. А, прийшовши додому, з роздратуванням відзначала немиту підлогу і порожні каструлі.
– Мамо, я взагалі-то роботу шукаю, – з викликом відповідала донька, коли мати виговорювала їй за бардак і відсутність вечері.
– А я працюю, – серйозно відповіла мати, – причому на двох роботах. І все ж знаходжу час по-швидкому щось приготувати.
Дочка театрально зітхала і розповідала про те, який важкий у неї був день. Розуміючи, що Таня дуже зайнята пошуком роботи, Лідія намагалася менше чіплятися.
Тепер не просиджувала цілими днями донька перед телевізором, а по місту їздила. Подекуди для співбесіди доводилося довго чекати, коли звільниться начальство. А ще багато доводилося ходити пішки.
Одного разу Лідії стало зле на роботі. Колеги викликали їй таксі й відправили додому. Жінка зателефонувала доньці, щоб уточнити, де вона перебуває. Можливо, вона вільна і могла б супроводити матір?Таня назвала якусь компанію і сказала, що їй ніколи. Тому й не стала Лідія казати про своє самопочуття, вирішила дістатися сама.
А як відчинила двері власної квартири, так і обімліла.
Там була донька. Судячи з усього, вона й не виходила з дому. Дівчина на помітила, як відчинилися двері, і як увійшла мати. Таня продовжувала дивитися серіал, лежачи на дивані. Поруч із нею була коробка, в якій лежав останній шматочок піци.
Від побаченої картини Лідія забула про своє погане самопочуття. Донька не очікувала, що мати повернеться так рано. Її розгубленість була дуже красномовна.
– Ти просто брехуха! – обурилася мати. – У мене були сумніви з приводу того, що ти цілими днями ходиш на співбесіди, але тепер я точно знаю, що ти й пальцем не поворухнула заради роботи.
Таня намагалася заперечити матері, але не зуміла назвати жодної компанії, в якій вона нібито була на співбесіді. На вимогу показати хоча б резюме та електронні адреси, на які його розсилали, донька не відреагувала.
– Я більше не бажаю годувати
ледарку і дармоїдку! – закричала Лідія. – Негайно забирайся з цього будинку. Ти тільки їси і дивишся телевізор, тоді як я працюю на двох роботах.
Таня була впевнена, що мати на емоціях жене її з дому. Однак ситуація була настільки принизливою, що стерпіти образу дівчина не змогла.
Вона піде! Мати ще завиє сама, ще благатиме, щоб донька повернулася!
– Тарілку супу для рідної доньки пошкодувала, – з презирством вигукнула Таня і, прихопивши мінімум речей, вибігла з квартири.
***
Лідія проспала півдня і майже всю ніч. Напевно, так подіяли заспокійливі, які вона випила після того, як пішла дочка.
На душі в жінки була якась порожнеча. Вона очікувала, що буде дуже переживати через сварку, злитися чи відчувати якісь сильні емоції. Однак нічого подібного Лідія не відчувала.
Потихеньку вона почала прибирати у квартирі. На хвилину жінка начебто відчула легкість через те, що в будинку вперше за довгий час вона опинилася сама. Навіть прибирання було в радість. А ось готувати їжу зовсім не хотілося – вистачить їй одній і кефіру.
На роботі їй дали два відгули – жінці дуже хотілося навести лад, подивитися який-небудь фільм і почитати книжку.
Спокій Ліди пояснювався просто – вона добре знала, куди пішла Таня. Ну, звісно ж, до свого рідного батька.
Лідія та Андрій розійшлися давно. У колишнього чоловіка вже була нова сім’я – молода дружина і син. Стосунки між колишнім подружжям були хороші. Вони вітали одне одного зі святами, зрідка обговорювали якісь питання щодо спільної доньки.
Не можна сказати, що в Тані були теплі стосунки з батьком, але кілька разів вона їздила у відпустку з його новою сім’єю. У підлітковому віці вона тікала до Андрія, посварившись із матір’ю.
Батько приймав доньку, але не заохочував таку поведінку. Та й узагалі, він куди менше “сюсюкав” із Танею, ніж Лідія. Тому дівчинка досить швидко поверталася додому.
Андрій зателефонував надвечір. Лідія не стала приховувати від нього, що дочка не бажає працювати. Розповіла вона і про брехню, і про щоденні серіали на дивані з піцою, і про небажання допомагати по дому.
– Треба було раніше мені сказати, – незадоволено промовив колишній чоловік, – я б вправив нашій дочці мізки набагато раніше. Ну нічого, ти не переживай. Перевиховаємо!
Після розмови з Андрієм настрій у жінки став ще кращим. Дочка під наглядом батька, а свої сили, час і гроші тепер Лідія витрачатиме на власний розсуд.
Полетіли дні, тижні, жінка займалася своїми справами, зустрічалася з подругами і навіть ходила в кіно. Дивно, як багато ресурсів ішло на те, щоб обслуговувати дорослу несамостійну людину! А тепер ці ресурси належать їй самій.
Про те, що Таня жива-здорова, Лідії повідомляв її колишній чоловік. Розповідав він і про інші успіхи доньки.
– Я відразу сказав, що дармоїдів не годую, – сказав Андрій, – дав Тані три дні, щоб освоїлася, а потім влаштував на роботу.
– Нелегко, напевно, з нею жити, – зніяковіло промовила Лідія.
– Анітрохи, – засміявся Андрій, – у неї свої обов’язки, як у кожного в нашій родині. Учора ось борщ варила, смачний вийшов.
– Невже, борщ? – ахнула жінка. Удома вона не могла змусити доньку готувати. – Як же тобі це вдалося?
– Ремінь творить чудеса в будь-якому віці, – з награною суворістю вимовив Андрій і одразу ж зареготав, – та жартую я, звісно. Просто я відразу дав зрозуміти, що вона вже не дитина.
– А що за робота в неї? – запитала Лідія. Звичайно, їй хотілося, щоб дочка сама розповіла про свої досягнення. Ось тільки вчора вона не відповіла на дзвінок матері, мабуть, не захотіла говорити.
– Вона перекладає паспорти та інші документи іноземців для подальшого нотаріального посвідчення, – гордо заявив Андрій, – серйозна робота. Тож Танька в нас розумниця, хоча й не без гріха.
Радісно і легко на серці було у Лідії після розмови з колишнім чоловіком. Пишалася вона своєю донькою, яка не дарма стільки років провчилася в інституті. Відповідальну роботу тепер виконує – просто молодець.
Одне лише засмучувало жінку – донька все ще ображалася на неї. І все-таки Лідія вірила, що її дівчинка одного разу зрозуміє, чому матері довелося вчинити саме так.
Андрій радів за доньку, яка взялася, нарешті, за розум. Він пишався її успіхами і був задоволений, що Таня знайшла своє особисте жіноче щастя. Донька виходить заміж за свого колегу Костянтина.
– Ти розумниця моя, – обіймаючи Таню, вимовив батько, – Костя надійний хлопець. Упевнений, ти будеш щаслива з ним.
– Я щаслива, – радісно відповіла донька. Вона вже місяць жила в будинку майбутнього чоловіка, і сьогодні забігла до батька, щоб вручити йому запрошення на весілля.
– Матері віддала запрошення чи телефоном повідомила? – раптом запитав Андрій. Він знав, що Лідія і дочка не спілкуються вже довгий час. Але він і думки не допускав, що Таня відмовиться кликати свою маму на весілля.
– Ні, і не збираюся, – твердо заявила дочка, щільно стискаючи губи. Вона не збиралася обговорювати це питання.
Усе своє красномовство застосував Андрій, щоб переконати дівчину помиритися, нарешті, з матір’ю. Але Таня не бажала нічого слухати.
– Жінка, яка вигнала свою доньку з дому… хіба вона може називатися матір’ю? – з іронією запитала дівчина. – Ні, не може. А значить, на нашому весіллі їй не місце.
***
Багато разів Лідія набирала номер телефону своєї доньки, але Таня ніколи не відповідала їй.
Одного разу мати зателефонувала з іншого номера. Почувши знайомий голос, дівчина холодно сказала, що їм нема про що говорити.
Гірко плакала Ліда, дізнавшись про те, що Таня не бажає бачити її на власному весіллі. І хоча колись їй здавалося, що вона вчинила правильно, тепер жінка шкодувала про свій вчинок.
Не полишала її надія, що донька схаменеться і пробачить її. Або хоча б зрозуміє. Але часу до весілля залишалося зовсім мало, а Таня так і не зателефонувала.
За день до весілля Лідії зателефонував Андрій. Він теж був вражений упертістю дочки і твердив колишній дружині, що вона вчинила абсолютно правильно, коли вигнала Таню з дому.Спеціально для сайту Stories
– Не звинувачуй себе, у тебе не було іншого виходу, – твердо заявив чоловік, – і одного разу вона це зрозуміє. Я змушу її це зрозуміти.
– Сподіваюся, – зітхнула Ліда, – а поки прошу тебе про одне – сфотографуй мені завтра Танюшку у весільній сукні.
– Ні, – відповів Андрій, – я не стану цього робити. Ти побачиш її сама.
Плакала Ліда і казала колишньому чоловікові, що не піде на весілля до доньки, раз вона не бажає її бачити. Але Андрій усе твердив, що мати має бути присутня на весіллі й крапка.
– Наша дочка вперта, – говорив Андрій, – але повір мені, їй буде дуже гірко на цьому святі без мами.
Ліда була дуже вдячна колишньому чоловікові за підтримку в такий момент. Але розуміла вона, що не зможе з’явитися на весілля, на яке її не запрошували. Повільно жінка підняла заплакане обличчя і подивилася на своє зображення в дзеркалі.
Чи зможе? Можливо, вона повинна переступити через свою гордість і на власні очі побачити, яка гарна її донька у весільній сукні?
Відповіді на ці запитання Лідія поки що не знала. Але в неї ще була ціла ніч попереду, щоб подумати про це.
