Своїх батьків Надя перестала розуміти, коли їй було вісім років. Вони жили дивно, не так, як інші сусіди, і не так, як хотіла б жити Надя. Їхній населений пункт вважався селищем, але був по суті селом, і не надто процвітаючим. Абияк працювали ферма, невелике об’єднання орало землю і вирощувало овочі, і ще приватний завод працював – місцева ініціатива для своїх.
Роботи на всіх не вистачало, чоловіки в селі все більше їздили в обласний центр та в сусідні області, а жінки вже на місці влаштовувалися, як могли, але в сім’ї Наді було не так. Батько працював – слюсарем-ремонтником. Надя ще до школи не пішла, як зрозуміла, що особливим розумом він не відрізняється, хоч руками працювати вміє, і в праці сумлінний.
Він охоче виконував розпорядження майстра ділянки, а вдома – матері. Мати не працювала зовсім. Надя не просто сама такого не пам’ятала – сусідки не приховували факту. І мати не приховувала. У неї на все одна відповідь була: «Я народжена для кохання, а не для роботи!» Така ось Афродіта сільська. До того ж любовною тугою подібність з Афродітою вичерпувалосяю
Мати була худа і з витягнутим личком, але ніякі дрібниці на зразок об’єктивної реальності похитнути її самооцінку були не в змозі. У поняття «робота» включалася і робота по дому – вічно у них був безлад, посуд не митий, обід не готовий, скрізь купи брудної білизни. Про курей, порося та гектар городу й говорити не доводилося – так, пара грядочок під будинком.
Ні, не сказати, що мати ніколи й нічого по господарству не робила – робила, але виключно так, щоб не перепрацювати. Себе любити треба, це також частина призначення. Для села така позиція – однозначний діагноз. Але вірно й інше: сильний ще в нашому народі культ «блаженних»! Якщо з головою не дружить –жаліти і берегти таку людину треба, невинний він!
Так і до матері Наді сусідки ставилися. Пальцями біля скроні крутили слідом, але не лаяли, не совістили і навіть жаліли, бо жило сімейство, м’яко кажучи, небагато. А чого б багатіти? Адже кохання – воно має наслідки! І до того часу, як Наді в школу йти, у неї вже були молодша сестра і два молодші братики! Чому всьому цьому потурав батько – Надя ніколи так і не зрозуміла.
Можливо тому, що й сам розумом не відрізнявся. Вона ж з раннього дитинства багато часу проводила у тітки Наташі, сестри матері. Та працювала листоношою, мала сім’ю, тримала господарство, і була цілком нормальною і навіть недурною. Старшу племінницю вона шкодувала, а дивної сестри соромилася. У школі спочатку було непросто.
Бувало, що Надя приходила на уроки причесана абияк, у непопраному чи порваному одязі, їй ніхто не допомагав робити вироби і навіть щоденник не підписував. У неї завжди були м’яті та брудні зошити, бо братикам було не пояснити, вони нічого не розуміли, а стежити за ними ніхто особливо не стежив. Але все одно у школі Наді подобалося!
І ставлення до неї там теж швидко почало змінюватися на краще, бо ця непоказна, наче вічно чимось налякана, дівчинка раптово виявилася найкращою ученицею в класі! Наді подобалося вчитися! Їй подобалися книги, вона дуже швидко навчилася читати і стала постійної гостею шкільної бібліотеки.
Почерк у неї був такий собі, але правила граматики вмить застрягали в підкірці, а найкраще їй давалася математика, і подобалася найбільше теж. Вчителі на публіку це не виносили, але у сільській школі всі про все знають. І колектив був у курсі, що отримав на свою голову проблему: багатодітну сім’ю, в якій не все гаразд, а точніше все негаразд.
Бо Надя виявилася єдиною сумлінною з усіх численних дітей, натхнених любов’ю батьків. Друга дівчинка ще в школу піти не встигла, як усі вже знали, що не бути їй розумною і хлопчикам теж, причому більшою мірою. А сільська Афродіта тим часом ще двох народила, а потім і сьомого. Коли Надя з молодшої школи перейшла до середньої, вона відчула себе людиною.
Нові вчителі якось більше звертали увагу на точність відповідей, оригінальність рішень та грамотність викладу, ніж на красу почерку та бездоганну незмінність зошитів, а прати одяг та пришивати гудзики вона вже вміла сама. Та й тітка Наташа продовжувала допомагати, хоч у неї свої діти були. Надя почала триматися рівніше, розмовляти голосніше та впевненіше.
Виявилося, що вона хоч і не красуня, але цілком симпатична. У неї з’явилися друзі. На її думку зважали. Що було добре – мати не часто вимагала від старшої дочки допомоги. Чи то вважала себе надто досконалою, щоб цього потребувати, чи то якісь інші плани мала. Надю це більш-менш влаштовувало.
Бувало, вона відчайдушно хапалася за домашні справи – коли в купах іграшок і дитячих шат вже і саму себе втратити було можна, але запал швидко проходив через очевидну нездійсненність завдання наведення в цьому будинку спробувати навести лад. І вона збігала до тітки Наташі. Молодша сестра Тоня абияк навчалася у школі.
Її не ображали – з тієї ж причини, з якої не засуджували її матір. Хлопчиків усіх п’ятьох одного за іншим довелося віддати до спеціального закладу, благо було таке в районі – лікарі визнали це найкращим варіантом. Батьки не заперечували – Надя підозрювала, що вони думають обзавестися ще восьмою, дев’ятою і так далі дитиною, але щось не складалося, хоч тут пощастило.
На випускний Наді мати з’явилася в короткій сукні яскраво-малинового кольору і сяяла, як мідний таз. Самій Наді сукню допомогла купити тітка Наташа. Наді урочисто вручили золоту медаль, і мати пишалася так, ніби мала до цього якесь відношення. Найжахливіша вчителька тоді сказала Наді, щоб та їхала світ за очі, бо інакше застрягне в цьому болоті назавжди.
Але Надя не застрягла. Вона вступила до політехнічного інституту на бюджет і з дивовижним почуттям свободи з’їхала з батьківського дому до гуртожитку. Інститутські роки були чудові! Додому Надя приїжджала лише влітку. Вона отримувала стипендію, підробляла за кожної можливості, економила на всьому – але залишалася в місті.
Тітка Наташа не забувала, зрідка підкидала трохи грошей, але Надя намагалася брати в неї якнайменше і взагалі мовчати про матеріальні труднощі. Тітка і так для неї багато зробила, а їй треба було й про рідних дітей думати! Навчання йшло добре і радісно, і до третього курсу Надя утвердилася в званні найкращої студентки свого потоку.
Тоді ж у неї з’явилося і особисте життя, і теж більш ніж успішне – Семен був невимовним відмінником, привабливим хлопцем, з пристойної сім’ї та з непоганими видами на майбутню роботу. Він був старшим на один курс і два роки, і на нього мали види чи не всі дівчата факультету, а пощастило Наді. І все зруйнувалося найнесподіванішим чином
Зі властивою йому серйозністю Семен заговорив про весілля, намір познайомитися з її рідними та зробити офіційну пропозицію, а ще він заїкнувся про своє бажання мати велику родину. Ось як? Як вона повинна була знайомити його зі своєю мамою, створеною для кохання, насамперед до себе?
Як їй було вводити його у свій будинок, де мати приміряє чергове міні в 45 років серед розкиданих речей та недоїдених шматків, а молодші брати спілкуються муканням? Вона може сто разів досягти успіху у навчанні чи роботі, а біологію не зміниш – вона породження всього цього! Які можуть бути діти? Про яку велику родину може йтися?
Семен представляє таку сім’ю, як у нього самого. Їх теж четверо дітей, у нього є старший брат та дві молодші сестри, але мама у Семена окуліст у поліклініці та великий аматор домашньої кулінарії, батько – провідний хірург, старший брат програміст, одна із сестер вступила на журналістику, а друга у 16 років пише пісні та виступає з концертами.
Що буде з ним, коли він зрозуміє, що є її велика сім’я? Але Семен наполягав, а брехати йому не дозволяло кохання. Розуміючи, що розмова може бути останньою, Надя взяла і розповіла йому правду. Всю як є. Переварив почуте Семен не без зусиль, це було очевидно. Наскільки ж неправі ті, хто вважає, що чоловіки позбавлені почуття відповідальності і думають тільки про себе!
Він сказав, що не всім щастить із батьками та ріднею! Надя вмовила його все ж таки не їхати в гості до її рідні. Сама поїхала, повідомила, що виходить заміж – ну, пристойності вимагають хоч це зробити. Та й отримала. Мама радісно заявила, що тепер от Надя й буде за братами дивитися. Ніколи Надя не висловлювала батькам свого обурення, але тут прорвало.
На весіллі її сім’ю представляла тітка Наташа з чоловіком та дітьми, і вони рідні Семена дуже сподобалися. А чому ні? Може, й не надто вчені, але чесні, працьовиті та розсудливі! До лікаря-генетика Надя йшла з холодними від страху руками і неприємною грудкою в животі, а вийшла окриленою. Незабаром цей день настав – треба було готуватись бути мамою.
Добросовісно виконуючи рекомендацію доброго генетичного консультанта, Надя поспішила по лікарях, і тут і виник найголовніший сюрприз – вона чекала одразу трьох малюків. Але минуло вже три роки, і велика щаслива сім’я у Наді з Семеном таки є за один захід. Народилися дві дівчинки та хлопчик – Віка, Валя та Степан.
Вони вже ходять у садок, і вихователька не натішиться – дуже тямущі та слухняні дітки! Тітка Наташа розповідала, що в селищі дехто вважає Надю безсердечною – покинула блаженну матір тахворих братів. Але сама тітка впевнена, що люди розумні не повинні розплачуватись за тих, хто з головою не товаришує.
