Роздивлялася в альбомі свого нареченого фото, побачила знайоме обличчя. Надто знайоме. І запитала хто ця жінка.
– Це Людка, страшна була, селючка, голодранка, але розумна, зараза, я з нею в університеті ще був, кілька місяців позустрічалися, вона мені курсову допомогла зробити, та й по тому. А що?
В моїй голові в той момент пролетіли тисячі думок. Люда – моя двоюрідна сестра. Антона, того негідника, який зіпсував їй все життя я в очі не бачила, але чудово розуміла що ось він, сидить біля мене.
Ми всією сім’єю Людку з депресії витягували. Вона тоді переривання зробила, так більше й не змогла мати дітей.
Але найбільше мене злого і дивувало те, з яким насміхом, якою гордістю Антон мені розказував такі страшні речі.
-Тобто мною ти можеш так само скористатися?
-Ти що, мила, ти і поруч не стоїш, твої батьки забезпечені, та й сама ти самодостатня жінка, з приданим…
В цей момент Антон мені підмигнув. У мене 3 роки відносин на очах як замок з піску посипалися.
“Гроші, батьки, самодостатня, майно, забезпечені” Ось що його цікавить.
-Знаєш, Антоне, а я подумала, нащо мені такий голодранець, страшний, і до речі селюк. Бо Людку ми з села забрали, а з тебе село вже не виймеш, прощай…
