– Знаєш, що я сьогодні зрозуміла? – відповіла вона, уважно глянувши на Дениса. – Але ж ти мене зовсім не кохаєшь. Тому що кохають не за зовнішність, до неї дуже швидко звикають… Тобі потрібна красива картинка поруч, а я жива людина

– Ну як, смачно? – запитала Юля у чоловіка, нагодувавши його вечерею.

– Як завжди, – відповів Денис. – Ти ж сама знаєш, що смачно, навіщо кожного разу питати?

– Просто для мене це важливо. Ще пиріг є до чаю. З абрикосовим джемом.

– Ні, пиріг на ранок залиш, я вже об’ївся, – потягнувся Денис, встаючи з-за столу. – І тобі теж не раджу зараз їсти пиріг. Краще вранці і тільки маленький шматочок.

– А чому? – здивувалася Юлія. – Я хотіла зараз випити чаю з пирогом…

– Розумієш, Юлечко, – Денис знову сів за стіл. – Давно хочу почати з тобою цю розмову, та все відкладаю… Але, мабуть, тягнути далі нікуди…

– Розмову про що? – напружилася Юлія.

– Про те, що тобі пора худнути. Ось на скільки кілограмів ти поправилася після нашого весілля?

– Не знаю, – розгублено відповіла Юля. – Я давно не вставала на ваги.

– А даремно! Скільки ти важила, коли ми познайомилися? П’ятдесят чотири, я добре пам’ятаю. А зараз, напевно, всі шістдесят п’ять, якщо не більше. А давай-но ми це перевіримо, де там у нас ваги були?

– Не пам’ятаю, в шафі, здається…

– Так, ходімо, – скомандував чоловік і вийшов з кухні.

Юля слухняно пішла за ним, хоча все це їй не подобалося. З чого раптом Денис почав чіплятися до її ваги. Так, вона погладшала за останній рік, і замість сорок четвертого розміру носить тепер сорок шостий. Але ж не критично, дехто навіть каже, що вона покращала і стала більш жіночною. Самій Юлі теж було цілком комфортно в тому тілі, яке було у неї зараз.

– Ну ось! Я ж казав! – вигукнув Денис, коли Юлія встала на ваги. – Ти поправилася на десять кілограмів! Це ж кошмар.

– Чому кошмар? – образилася Юля. – Я здаюся тобі товстою?

– Поки що ні, але, якщо ти зараз же не сядеш на дієту і не почнеш посилено займатися спортом, ти скоро будеш важити всі сімдесят, а потім і того більше. І це у нас ще дітей немає. Що буде, коли ти дитину у світ приведеш? Ти ж перетворишся на слониху…

– Денис, ти що? До слонихи мені ще дуже далеко, – заперечила Юлія. – При моєму зрості сто шістдесят шість сантиметрів моя вага в шістдесят чотири кілограми цілком вкладається в норму. А ось коли я важила п’ятдесят чотири, я була трохи худою.

– Ні, тоді ти була ідеальною, і мені ти подобалася саме в тій вазі. Я люблю струнких жінок, май це на увазі… Займися собою, Юлечко, поки ще все не так критично. І поки ти не схуднеш, дітей у нас не буде. Ти вже десятку зверху набрала, а потім ще додасть. Повернешся до ідеальної ваги, тоді і про дітей поговоримо.

Юлі було прикро і неприємно все це вислуховувати, особливо зачепили слова Дениса про те, що поки вона не повернеться до колишньої ваги, про дітей можна забути. Юлії було вже двадцять дев’ять, і вона дуже хотіла стати мамою…

Наступного ранку Юля прокинулася від того, що чоловік штовхнув її в бік.

– Вставай, досить спати, – сказав він. – Нам треба йти.

– Куди це? – не зрозуміла спросоння Юлія. – Сьогодні ж субота, вихідний.

Жінка подивилася на годинник, він показував лише сьому ранку. У вихідні вона любила поспати хоча б до дев’ятої. Навіщо чоловік її так рано розбудив, і куди вони повинні піти? Начебто вчора ні про що не домовлялися…

– Забула, що, починаючи з сьогоднішнього дня, ти худнеш? – запитав Денис. – Тому зараз ми з тобою виходимо на пробіжку. Мені теж не завадить почати бігати вранці. Я хоч і не маю зайвих кілограмів, але, дивлячись на тебе, почав переживати за свою вагу. Потрібно бути напоготові і не залишити жиру жодного шансу налипнути на боках.

– А нам обов’язково вставати о сьомій ранку? Можна ще годинку поспати? Я весь тиждень чекала вихідних, щоб виспатися…

– Ні, збирайся. Все одно ми вже прокинулися, – відповів чоловік і стягнув з Юлії ковдру…

Юля ніколи не була спортивною, а фізкультура в шкільні роки була її нелюбимим предметом. Думок про те, щоб щоранку починати з пробіжки, у жінки ніколи не виникало. Ось і зараз їй зовсім не хотілося тягнутися в парк, розташований недалеко від їхнього будинку і бігати. А від думки, що так тепер буде починатися кожен ранок, ставало зовсім сумно…

Зате Денис був дуже натхнений і прочитав дружині цілу лекцію про користь раннього підйому, і про те, що спорт в поєднанні з дієтою творять дива.

– Скоро будеш стрункою! – запевняв він під час пробіжки…

Видихнулася Юлія дуже швидко, про що сказала чоловікові.

– Ще трохи, ми ж тільки почали бігати, – відповів він. – Давай! Не потрібно здаватися. Думай про те, що кожна секунда бігу наближає тебе до стрункої та ідеальної фігури.

– Я більше не можу, – сказала захекана Юля, пробігши ще трохи. Вона сіла на лавку і категорично відмовилася бігти далі.

– Гаразд, – зглянувся Денис. – Для першого разу, думаю, достатньо. Я теж втомився з незвички.

Опинившись вдома, Юлія прийняла душ і зайнялася приготуванням сніданку.

– Ну як? – запитав Денис, входячи на кухню. – Відчуваєш прилив енергії після ранкової пробіжки?

– Ні, – відповіла Юля.

Зараз вона, скоріше, відчувала занепад сил, а не прилив енергії, оскільки абсолютно не виспалася. Вчора вона пізно заснула, бо дочитувала цікаву книгу. Спати лягла вже далеко за північ, впевнена що суботнім ранком зможе поспати довше. Але не тут-то було…

Денису-то добре, він вже об одинадцятій вечора спав солодким сном, тому без проблем прокинувся о сьомій ранку

– Нічого, скоро ти звикнеш і зрозумієш який це кайф – вставати рано і виходити на пробіжку, – спробував підбадьорити Юлію чоловік. – А що у нас на сніданок?

– Яєчня з беконом, бутерброди, пиріг…

– Так, не годиться. Це поганий сніданок для тих, хто повинен стежити за вагою…

– Але у мене вже все готово, ти пропонуєш все це викинути?

– Ні, звісно. Якщо вже приготувала, з’їмо. Але тобі доведеться вибирати. Або один бутерброд, або шматочок пирога. Занадто багато мучного – шкідливо. Замість яєчні наступного разу для себе готуй омлет на пару. І без бекону, зрозуміло.

Сам Денис з великим апетитом з’їв більшу частину яєчні, три бутерброди і пристойний шматок пирога. А коли Юлія боязко потягнулася за пирогом, він відсунув пиріг зі словами:

– Куди? Ти з’їла бутерброд! Пиріг – це вже зайве. Знаєш, що ми зробимо? Я сьогодні поїду до Віталія, обіцяв йому з машиною допомогти, і відвезу їм пиріг, що залишився. Скажу, що ти пригостила. У них все-таки двоє дітей, пирогу точно зрадіють. А у тебе не буде спокуси його з’їсти.

І, дивись, я у Вітальки, швидше за все, обідати залишуся, так що ти не вари нічого на мене, а собі зроби овочевий салат і рибний стейк на пару. На вечерю вип’єш склянку кефіру і яблуко можеш з’їсти. На сьогодні тобі буде достатньо…

– А тобі що приготувати?

– Подивимось. У нас ще є пельмені?

– Так, є.

– О, чудово. І скачай собі додаток для підрахунку калорій, відмінна штука! Тобі не можна переїдати, все в жир буде йти…

Незабаром чоловік пішов, забравши з собою весь пиріг, який Юлія навіть не спробувала… Їй раптом стало неймовірно прикро. І зовсім не через те, що вона втратила пиріг, а через те, що Денис не сприймає її такою, яка вона є і дорікає за те, що вона погладшала…

Ці пробіжки вранці, дієти, підрахунок калорій… Невже їй доведеться тепер завжди так жити? А чому? Тому що Денис хоче, щоб вона знову важила п’ятдесят чотири кілограми… Невже для нього це так важливо? Хіба він одружився з нею через її струнку фігуру? А якщо у неї не вийде схуднути, що тоді? Він подасть на розлучення?

Від усіх цих питань і переживань Юлія відчула себе ще більш голодною. Вона не наїлася одним смаженим яйцем і невеликим бутербродом з сиром. Снідати вона любила щільно, так привчила її мама, яка завжди говорила, що сніданок – це основний прийом їжі, і він повинен бути повноцінним і ситним.

Ось на вечерю можна і щось легке з’їсти, а сніданок повинен зарядити енергією на весь день, тому дуже важливо добре поїсти зранку.

Жінка відкрила холодильник і дістала звідти кефір, вирішивши спекти оладки. Раз вже їй не дісталося нею ж приготованого пирога, вона посмажить оладки. Чоловік все одно повернеться ближче до вечора і нічого не дізнається.

Але коли оладки були готові, і Юля сіла за стіл, несподівано повернувся чоловік.

– Я забув валізу з інструментами, – сказав Денис, увійшовши на кухню, і тут же округлив очі, побачивши тарілку з оладками. – А що це?

– Оладки спекла… – винувато відповіла Юля.

– Ти з глузду з’їхала? – вигукнув чоловік. – Ми ж домовилися, що ти сідаєш на дієту. Оладки – це зовсім не дієтична їжа! Юлю, що ти робиш!

– Я просто хотіла їсти, я не наїлася, – почала виправдовуватися жінка, відчуваючи себе мало не злочинницею…

– Але не оладки ж! Зробила б овочевий салатик, наприклад. Або броколі на пару… А ти вирішила пустити коту під хвіст всі мої старання, всю мою турботу… Не очікував я від тебе… Ти мене дуже розчарувала!

Сказавши це, Денис знову пішов, голосно грюкнувши дверима. Залишившись одна, Юлія розплакалася… Їсти оладки вона не стала, оскільки пропав апетит.

Минуло хвилин п’ятнадцять після відходу чоловіка, як пролунав дзвінок у двері. Не знаючи, хто б це міг бути, жінка сполоснула холодною водою заплакані очі і поспішила в передпокій. Подивившись у вічко, вона побачила за дверима незнайомого молодого чоловіка.

– Хто це? – запитала Юля.

– Вибачте, мене звуть Віктор, я ваш сусід, недавно переїхав сюди, мені дуже незручно, але чи не могли б ви мені допомогти…

– І чим же я можу вам допомогти? – запитала Юлія, відчинивши двері…

– Ой, схоже, це вам потрібна допомога, – розгубився чоловік, побачивши заплакане обличчя сусідки. – У вас щось трапилося, вибачте, що я так невчасно…

– Нічого у мене не сталося, – відповіла Юля. – Просто цибулю різала, ось і сльози… То чим я можу вам допомогти, Вікторе?

– Цибулю? Ось якраз я і хотів попросити у вас одну цибулину. Вирішив суп зварити, а цибулі немає. Все купив, а про цибулю забув. Так не хочеться бігти в магазин, там дощ…

– Так, погода щось зіпсувалася, вранці було так добре, – погодилася з сусідом Юля. – Пройдіть, я принесу вам цибулину.

– Ось дякую, – зрадів молодий чоловік. – А я завтра куплю і поверну вам.

– Та облиште ви, не потрібно повертати. Що мені, цибулини шкода? – посміхнулася Юлія.

– Яка у вас гарна посмішка, – несподівано сказав Віктор. – Та й сама ви дуже красива.

– Дякую за комплімент. Вікторе, а ви оладки любите?

– Оладки? – здивувався питанню молодий чоловік. – Люблю…

– Тоді я вас зараз пригощу, зачекайте секундочку, – сказала Юля і зникла на кухні.

Через кілька секунд вона повернулася і вручила сусідові цибулину і тарілку з пишними оладками.

– Ось, пригощайтеся. Можу ще варення дати.

– Дякую, у мене сметана є… – злегка розгубився молодий чоловік. – Я більше зі сметаною люблю…

– І чудово, їжте зі сметанкою… Мені все одно не можна оладки…

– А навіщо ж ви їх готували? І чому не можна?

– Тому що я товста, і мені потрібно дотримуватися суворої дієти. Підраховувати калорії, виключити борошняне і солодке… І обов’язково бігати вранці.

– Ви товста?! – вигукнув Віктор. – Та хто вам таку нісенітницю сказав?

– Мій власний чоловік…

– У нього, що, проблеми із зором? Ви неймовірно красива жінка, і з фігурою у вас теж усе гаразд… А які у вас очі незвичайні, в них же потонути можна… А, головне, в них відчувається доброта… До речі, як вас звати?

– Юля…

– Юлію… Вибачте мене, але ваш чоловік дурень, бо не цінує таку прекрасну жінку…

– Вікторе, це ви мені вибачте. Я щось вам зайвого наговорила, ні до чого вам знати про сімейні стосунки сусідів… Їжте оладки, варіть свій суп, приємного вам апетиту!

– Дякую… – сказав Віктор, розуміючи, що до подальшої розмови сусідка не налаштована.

– Ну ось, хто мене за язик тягнув, – сама собі сказала Юлія, зачинивши двері за сусідом і шкодуючи, що була надмірно відверта зі сторонньою людиною.

Близько п’ятої вечора повернувся Денис.

– Ну що? – запитав він дружину. – Ти подумала над своєю поведінкою? Оладки, я бачу, з’їла… Ех, Юлько… Не цінуєш ти моєї турботи про тебе! Знаєш, я сьогодні подивився на Віку, дружину Віталія. В неї ж двоє дітей, а виглядає просто карколомно…

Струнка, як дівчисько! А в тебе ще дітей немає, а вже примудрилася розкоровіти… Але я тобі пробачаю на перший раз. З незвички у тебе сьогодні зрив стався, це буває. Гаразд, нічого страшного. Ми складемо тобі таке меню, щоб ти і не голодувала, але і зайвого не їла…

Якщо завтра буде дощ, і ми не зможемо вийти на пробіжку, поїдемо в тренажерний зал. Треба, до речі, абонемент тобі купити… Нічого, якщо будеш мене слухати, будеш виглядати не гірше за Вікторію… Знову повернешся до ідеальної ваги.

Весь цей час, поки Денис просторікував про негідну поведінку Юлії і своє великодушне пробачення, жінка подумки задавала собі одне питання: навіщо я перебуваю поруч з людиною, яка мене не цінує?

Нічого не кажучи Денису, Юля встала з дивана і почала переодягатися.

– Ти кудись зібралася? – запитав чоловік. – На вулиці дощ.

– Знаєш, що я сьогодні зрозуміла? – відповіла вона, уважно глянувши на Дениса. – Але ж ти мене зовсім не кохаєшь. Тому що кохають не за зовнішність, до неї дуже швидко звикають… Тобі потрібна красива картинка поруч, а я жива людина. Я не можу бути ідеальною…

Якщо ти вже зараз не приймаєш мене такою, яка я є, то, що буде потім? Якщо я поправлюся ще більше… А коли я постарію? Ти змусиш мене лягати під ніж хірурга і робити пластику? Або, якщо я захворію? Виходить, я повинна жити в постійному страху стати неідеальною для тебе…

– Що за нісенітницю ти несеш?

– Це не нісенітниця, це правда, яку я сьогодні усвідомила…

Сказавши це, Юля пішла, поспіхом забувши взяти парасольку… Вона йшла вулицею, відчуваючи, як по обличчю стікають краплі дощу, змішуючись зі сльозами… Їй було гірко і прикро… А ще вона розуміла, що не хоче більше залишатися поруч з Денисом. Їм, явно, не по дорозі…

– Дозвольте, – почула вона вже знайомий голос. І тут же над її головою з’явилася парасолька, а поруч покрокував сусід Віктор…

– Дякую, – посміхнувшись крізь сльози, сказала Юлія.

Так вони і йшли, двоє людей під однією парасолькою, Віктор ні про що не питав, а Юлія нічого не говорила… Але чомусь обидва розуміли, що куди б вони зараз не йшли, їм по дорозі…

Юля розлучилася з Денисом, а через деякий час вийшла заміж за Віктора, який виявився тією самою людиною, що покохала саме її, а не придуманий собі ідеальний образ. Вони дуже щасливі і зараз готуються стати батьками.

Юля із задоволенням пече пироги, а у вихідні спить стільки, скільки їй хочеться. А зайві кілограми, які, втім, крім Дениса нікого не бентежили, якось самі по собі пішли, без всяких нав’язаних дієт і ранкових пробіжок…

You cannot copy content of this page