У молодості я була, що називається, доволі запальною людиною. Мені подобалася думка про те, що я, хоч і дівчина, можу постояти за себе і за словом у кишеню не полізу. Коло мого спілкування складалося переважно з таких самих людей. Трохи соромно згадувати той час, але яка різниця?
На відміну від моєї сестри, я терпіти не могла лицемірство. Завжди говорила в очі, що думаю про людину. І вважала, що це єдино правильна модель поведінки. Яка я була наївна в ті дні, просто не передати. Тоді в нас із сестрою стосунки були доволі натягнуті.
Конфлікти в родині виникали постійно. Спілкувалися ми, зрозуміло, в різних компаніях. Вона рано знайшла собі нареченого і досить вдало вийшла заміж. Я ж, зі своїми поглядами на світ, шукати собі чоловіка не поспішала, а потім, коли знайшла, то зрозуміла, що компроміси в житті не така вже й погана ідея.
Мій колишній чоловік любив мою незалежність і правдивість. Він і сам був таким. Ось тільки якщо я ще могла в якісь моменти вдавати з себе дурника, коли ситуація загострювалася, він так чинити не міг. Тому-то начальство не хотіло підвищувати йому зарплату, переводити на підвищення тощо.
Тому ми так і жили – бідно, але принципово, а потім народилася донька, і жити нам стало зовсім туго. Грошей недостатньо, знайомі, з якими ми спілкувалися по молодості, всі пропали, а моя сестра не хотіла мати зі мною жодних справ, хоча іноді нам усе ж доводилося спілкуватися.
А коли мій чоловік зліг з онкологією, я думала, що життя нашої сім’ї просто закінчилося. Доньці було 6 років, і вона, хоч ще й дитина, якось занадто чітко все розуміла. Постійно цікавилася, як у тата справи. Допомагала мені, не забуваючи про навчання, ми рано віддали її в підготовчий клас у школі.
У три роки вона вже вміла читати, а в п’ять відмінно рахувала і навіть виробляла свій почерк. Одного разу я прийшла до сестри поділитися своєю ситуацією, розповісти про успіхи доньки і про те, яка біда трапилася з її батьком, але моя сестра не виявила до цього жодного інтересу.
Я розумію, конфлікти в сім’ї. Але хіба це привід мене ненавидіти? Я тоді хотіла позичити в неї грошей на лікування, але мені було відмовлено. Відразу ж, жорстко і без зайвих емоцій. Вона чудово навчилася бути актрисою: з чоловіком вона була дуже ласкава і потурала всім його забаганкам.
Не дивно, адже він мав хорошу роботу і приносив гроші в дім, поки його дружина сиділа вдома і в вус не дула. Зі мною ж вона була дуже холодна. Її не турбували мої проблеми, і вона навіть трохи зловтішалася, згадуючи про те, якими ми обидві були раніше.
І що, тепер я мала переступати через свої принципи, заради того щоб “клянчити” в неї якісь подачки. Мого чоловіка ми так і не врятували. Після того, як він нас покинув, наше з донькою життя стало ще важчим. Спасибі батькам, вони мені тоді трохи допомогли фінансово.
Тож я змогла піти на курси і вивчитися професії, яка в перспективі виявилася дуже актуальною. Не буду брехати, вивчати професію з нуля, та ще й у моєму віці, нелегко. Не забувайте про мою доньку, її теж потрібно утримувати, хоч я й не можу пригадати жодного дня, коли була розчарована в доньці.
Час минав, і ми намагалися щосили, щоб вирватися з цього кругообігу бідності. І в якийсь момент у нас стало виходити. Наразі наша сім’я почувається чудово. Я добре заробляю, а решту грошей намагаюся вкладати в невеликий бізнес. Донька вже виросла і зараз навчається на третьому курсі.
На бюджеті, хоча, клянуся, я готова була оплачувати їй навчання. Тепер у мене немає проблем із такими дрібницями. Не знаю, чи стала я від цього гіршою, але знайти компроміс у будь-якому питанні – це стало моїм кредо. У цьому плані я дуже змінилася, а конфлікти в сім’ї перестали існувати.
А ось у сестри моєї все не так-то й добре. У якийсь момент вона вирішила трошки “погуляти”. Мабуть, просто від нудьги, а чоловік її це помітив. Ось і подав на розлучення і навіть забрав до себе дітей, а що, є гроші – питання вирішено. Пощастило, хоч аліментів не став вимагати.
Вирушила моя сестриця назад, до батьків. Це тяжко, адже мені довелося знаходити себе в молодшому віці, та я й за живого чоловіка працювала, не була домогосподаркою. Чи змогла б я перебудуватися зараз? Навіть не уявляю. Проте жодних претензій у мене до сестри немає.
Ми бачилися кілька разів, і я позичила їй невелику суму, просто заради того, щоб вона хоч трохи могла відчути себе у своїй тарілці. Ні, найкращими подругами ми не стали, але тепер зідзвонюємося і розмовляємо про всяке. Наприклад, про батьків. Нас обох це цілком влаштовує, і я цьому дуже рада.
Шкода тільки, що моя донька свою тітку бачити не бажає. Вона просто фізично не може її терпіти, адже головні її спогади про мою сестру – це те, як вона не допомогла її батькові. По суті все. І неважливо, що вона її рідна тітка і справа взагалі була дуже давно.
Звісно, потрібно вміти прощати, адже краще від конфлікту нікому ще не ставало. Дочка ж навіть чути не хоче про мою сестру. Каже, якщо побачить – просто накинеться на неї з кулаками. Вона в мене в цьому плані досить сувора. Сумно, але що вже тут поробиш.
Тільки останнім часом я почала ловити себе на одній дуже неприємній думці. Хоч я і виховувала свою дитину, намагалася, щоб вона виросла хорошою людиною. У неї завжди була достатня кількість друзів… А що якщо гени візьмуть своє і вона буде такою ж, як і я в її віці?
У неї це може бути і від мене, і від батька. Мені б дуже не хотілося подібної долі для своєї доньки. У нашому світі твої погляди нікому не цікаві. Вони лише зроблять тебе нещасною і не більше. Сподіваюся, з часом вона це зрозуміє, аби не було надто пізно.
