Моя ситуація досить складна. Хоч мені вже й майже 50, але старою себе не вважаю. Дітей не маю, але для мене це ніколи не було проблемою. А тепер уже й не хочеться.
Навіщо прирікати дитину на матусю, яку навіть дорослі бабусею називатимуть? Я змирилася і мені нормально. Зараз одружена, перший шлюб. Одружилися ми кілька років тому практично одразу після знайомства. А чого тягнути?
Мій чоловік вже двічі був одружений, я його третя дружина. Не сказати, що він одразу «взяв бика за роги» і повів мене до РАГСу, ні. Скоріше, це я виявляла таку ініціативу. Зі своїм чоловіком я прожила довгих вісім років.
Спочатку було дуже добре. Кохання, пристрасть, подорожі. Ми домовилися не одружуватись і завжди бути молодими душею. Навіщо нам цей штамп у паспорті? Насправді все виявилося дещо складнішим.
Колишній подумав, що коли я йому не дружина, то і зрада не вважається зрадою. Мій справжній чоловік людина дуже хороша. Трохи старший за мене, але тримається добре.
Шкідливих звичок немає, волосся майже все збереглося, навіть черевця не має. Чесно кажучи, я тепер почала розуміти тих молодих, які бігають за старшими чоловіками. Вони вже не обертаються на кожну спідницю, з ними можна поговорити.
Друзів, знову ж таки, мало, і вони все надійніші за скелю. Хоч чоловік і був неодноразово одружений, статки він собі так і не сколотив. Після кожного розлучення залишався голий як сокіл. Каже, інакше чоловік не повинен чинити. Ну була в нього квартира в непоганому районі. І авто стареньке.
А в мене хрущовка була. Рішення взяти одну квартиру прийшло якось само собою. Через кілька місяців тяганини ми вже мали трикімнатну. Дихати стало легше. Але не довго тривало моє безтурботне передпенсійне життя.
Річ у тім, що одного вечора зателефонувала чоловікові його дочка. Не знаю, що було потрібне цій жінці, але вони розмовляли години півтори. Потім я дізналася, що це дочка від другого шлюбу і пішла вона у матір. Дуже, дуже нахабну жінку.
Їй вже 30 років. Є дитина, але нема чоловіка. І після того, як вона дізналася, що батько живе з чужою жінкою, але в трикімнатній квартирі, донечка дуже зацікавилася своїм батьком. А згодом навіть приїхала до нас у гості.
Того дня я знову відчула себе не у своїй тарілці. Чоловік, звичайно ж, крутився навколо дочки, накупив усіляких смаколиків, навіть вручив невеликий подарунок. А на мене ніхто не звертав уваги.
Тільки «падчерка» іноді дивилася на мене недобрим поглядом. Наприкінці вона навіть не попрощалася. Обнялася з батьком і сіла у таксі. Було неприємно, але жодних сцен я не влаштовувала. Його рідна дочка, що мені ще лишалося робити.
Потім був непоганий тиждень без зайвих стресів, все пішло своєю чергою. Але зовсім нещодавно чоловікова дочка знову зв’язалася і, звичайно ж, не просто так. Виявляється, вона втомилася. Працювати, коли в будинку дитина і не має чоловіка, дуже складно.
Оплачувати рахунки за квартиру також непросто. Хоча квартира її. А от якби улюблений татко пустив їх з онуком пожити, от тоді б точно все налагодилося. А її кватиру здавати можна. Уявляєте? З того часу у нас із чоловіком напружені стосунки.
Він свою доньку любить і лає колишню дружину. А потім приходить до мене з абсолютно зрозумілими натяками. От би нам із онуком посидіти, молодими б стали. І дочка б по господарству допомагала, і взагалі вся наша «величезна» квартира не здавалася б такою порожньою
Порожньою, ага. В однокімнатній квартирі йому було комфортно, а тепер порожньо. Звичайно, я не згодна і не піддаюся. Але щодня бачу, що його дочка своє намагається взяти, а потім і мене виживе. Вона молода, поспішати нема куди.
Батько міцний, але з віком не посперечаєшся. Що тоді робити? Ніколи не думала, що матиму проблеми з дітьми, та ще й не моїми. Ділити квартиру? Можливо, хоч, звичайно, це буде катастрофа. Я втрачу коханого чоловіка і знову буду одна на чотирьох стінах.
З «падчеркою» я не домовлюся – вона вже прямо відчуває, як житиме тут. Я вже навіть думала, ось було б добре зараз подарувати чоловікові дитину. Дурні думки, я знаю. Не знаю, що мені лишається. Варіантів, на мою думку, зовсім немає.
