Був у нас у групі хлопчик Женя. Тата в нього не було, а мама працювала на двох роботах, і часто забирала його із запізненням

Я завжди мріяла бути дитячим лікарем. У дитинстві лікувала ляльок, перев’язувала лапу коту, нібито він був поранений.

У школі навчалася на відмінно і була впевнена, що вчитимуся в медичному вузі. Але моїм мріям не судилося збутися.

До інституту я не вступила. Вирішила, що наступного року пробуватиму знову, а щоб не сидіти вдома, пішла працювати в дитячий садок нянею. Вдень працювала, увечері готувалася до іспитів.

У моїй групі діти були дуже маленькі, і спочатку мені було з ними важко. Потім я так до них звикла, що у вихідні навіть сумувала за ними.

Сама я в дитинстві не любила ходити до дитсадка і мене батьки часто відправляли до бабусі. Тому намагалася для малюків зробити перебування у садку максимально цікавим.

Був у нас у групі хлопчик Женя. Тата в нього не було, а мама працювала на двох роботах, і часто забирала його із запізненням. Зате хлопчик був завжди гарно одягнений. Ми брали іграшки та влаштовували з ним ляльковий театр чи читали казки. Такі вечори повторювалися досить часто.

Але одного разу, коли ми з Женею вже сіли читати казки і чекати, поки мама його забере, за ним прийшов молодий хлопець.

Виявилося, що це був його дядько, брат мами. Після цього він став приходити за Женею, причому завжди вчасно. А на вихідні він запросив мене до кафе. Я погодилася, адже він мені сподобався ще за першої зустрічі.

Він став заходити за мною ввечері на роботу і ми, забравши Женю, йшли гуляти до парку. Незабаром ми з ним побралися. А цього року я вступила до інституту, але не медичного, а педагогічного. Робота в дитсадку допомогла мені зробити вибір, незважаючи на те,що мені всі казали, що ця робота мені не треба.

You cannot copy content of this page