Запрошення на весілля. Від колишнього. Смішно – вирішила про себе Саша. Хоча смішно зовсім не було. На диво було боляче, хоча з чоловіком вона розлучилася сама.
Не вживав, не ображав, не зраджував. Ці слова доводилося повторювати постійно. Ніхто Олександру не зрозумів, навіть мама: вона Дмитра любила і вважала ідеальним зятем.
– Подобається – виходь за нього, – парирувала Саша. – Подивимося, наскільки тебе вистачить.
– З глузду з’їхала, донечко? Мені твого батька достатньо. А ти не дури, Катруся чому через тебе страждати повинна?
Катрусі було два роки, коли Олександра пішла від чоловіка, і дівчинка зовсім не розуміла, чого позбулася – їй, що повна сім’я, що неповна. А, на думку Саші, так позбулася батьківських скандалів, тож неправильно говорити, що позбулася. Уникла, ось як правильно.
-Ти мені, як жити, не вказуй! – образилася Саша. – У всіх мами як мами, жаліють дочок і підтримують. А ти тільки лаєш!
-Та це ж я хіба лаю! Навіть і не починала!
Розлучилася Олександра з Дмитром через те, що той перестав її помічати. Поки вони шість років жили без дітей, усе добре було: квіти, побачення, записочки в кишені, милі подарунки без приводу. А потім вони вирішили завести дитину. І це все зіпсувало.
Ні, не це. Тут варто було визнати: Саша сама винна. Потягла його навіщось в лікарню, щоб побачив як донечка на світ з’являється. Адже попереджали її: не треба. А вона не послухалася. І після все почалося розвалюватися: вона в декреті з дитиною, а він на роботі. І жодних квітів, жодних сюрпризів.
А вона, між іншим, дочку йому подарувала, добу майже страждала. Не кажучи вже про дев’ять місяців до цього. Спілкувався з нею як із сусідкою. А як на корпоратив: так парфумами побризкається, сорочку просить йому попрасувати. Ніби вона служниця йому або матуся.
Через два роки такого життя Саша не витримала і подала на розлучення. Дмитро для вигляду чинив опір, але в підсумку сам погодився, що всім так краще буде.
З донькою бачився регулярно: почав мало не щовечора заходити, ще й на вечерю напрошуватися! Для цього Олександра, чи що, розлучалася? Склала йому графік, коли доньку можна до себе забирати. А що – Катруся вже велика, у садок навіть ходить. Тож нехай звикає на два будинки жити.
Коли в Саші звільнилися вихідні, вона й гадки не мала, що з ними робити. Спочатку стала кликати подружку по магазинах та в кафе, але на треті вихідні подружка благала:
– Я все розумію, але я-то не розлучилася. І не збираюся. Чоловік мене скоро з дому вижене!
Довелося їхати до мами. Але та без Катюші якось не дуже радісно Сашу зустрічала.
– Чому б тобі не з’їздити до Дмитра з Катрусею? Разом би провели час. І тобі не нудно, і дитині корисно.
– Мамо, я не для цього пішла від нього, щоб вихідні разом проводити.
– Ну, як хочеш.
Олександра вирішила, що їй потрібно завести якесь хобі. Спробувала ходити на йогу, але їй не сподобалося: боляче, незручно. З танцями та сама історія вийшла. І з малюванням. Не те, що Саші не подобалося, але не було в цьому всьому сенсу, не розуміла вона, навіщо щось робити просто так. От якби ремонт, вона б і в позу дерева встала, і потрібні відтінки підібрала, а так…
Ремонт затіяв Дмитро. Він давно мріяв про будинок за містом, а Олександра пручалася. А тут якраз спадок від бабусі отримав і вирішив: коли, якщо не зараз? Будинок, щоправда, купив старий, і ремонту там потрібно було багато. Ось він і попросив Олександру допомогти, мовляв, Каті теж тут час проводити, давай разом для неї дитячу хоча б зробимо.
– Ну, добре, давай зробимо.
Ось із ремонтом у Саші краще виходило: одразу і спритність з’явилася, і почуття прекрасного. Коли погодилася, думала, вони з Дмитром будуть сваритися на кожному сантиметрі, але ні: якось у них ладно все виходило, зовсім без суперечок.
– Може, залишишся? Переночуєш у нас? – запропонував він одного разу.
А Саша не зрозуміла у кого це “у нас”.
– Дякую, “у вас” ночувати я не хочу!
Дорогою додому в автобусі вона думала: що її так зачепило? Адже й справді це будинок Дмитра, і Катерини теж, він на неї частку оформив. А Олександра в цій історії ні до чого. Тільки от насправді не хотілося їй їхати і відмовлятися від того, щоб Дмитро її підвіз, не хотілося. Але відмовилася ж. Чому відмовилася?
“Тому що я хочу до нього повернутися”, – зрозуміла Саша.
І, керуючись знаменитою жіночою логікою, перестала спілкуватися з Дмитром.
І ось, минуло три місяці, а він одружується вже! Але ж Саші здавалося, що він змінився: став уважнішим і турботливішим, ніж раніше. Ось, ремонт коли робили: він і руку їй подавав, і говорив, яка вона гарна, а коли фарбою забруднилася, так ніжно стирав з її обличчя плями…
– Ти це бачила? – запитала Олександра в мами, кинувши запрошення на столик.
– Бачила, звісно, – розплилася мама в усмішці. – У мене теж таке є. Який він усе-таки гарний, твій Дмитро. Ой, що я кажу – уже не твій. Ну, значить, разом поїдемо, так?
– Нікуди я не поїду! – обурилася Саша. – І ти не здумай. Що ще за весілля, я не розумію? А про Катюшу він подумав? Як вона все це сприйме? Щойно познайомився й одразу в РАЦС? Ось точно жінка та його при надії…
– А ти про Катюшу думала, коли розлучалася? – парирувала мама. – Сама винна – проґавила такого чоловіка!
– Мамо, взагалі-то, я твоя донька, а не Дмитро! Це нормально, взагалі, їхати до нього на весілля? Може, ти ще з цією куркою дружити будеш?
– І буду! А чому ні? Дмитро погану собі в дружини не вибере.
Спочатку Олександра вирішила, що не поїде на це весілля. І Катю не пустить. Але цікавість брала гору: наречену Дмитра вона не бачила і навіть не знала, хто вона така – мама не зізнавалася, від Катрусі теж нічого виразного домогтися не вдалося: ну, тітка і тітка, а подробиць ніяких.
І вирішила Олександра поїхати на весілля. Мама сказала, що вона Катюшку на себе візьме: мовляв, Саші треба причепуритися, щоб не впасти в бруд обличчям.
– Ти дивись, наречена у Дмитра на десять років молодша за тебе, тут хочеш не хочеш, а ти будеш явно програвати. Тож у салон сходи і сукню гарну купи: нехай не думає, що ти страждаєш.
– А я й не страждаю, – образилася Саша. – З чого ти взяла, що страждаю?
Але до весілля все одно вирішила підготуватися: цілий тиждень ходила по салонах і перукарнях, а суконь переміряла сотню, перш ніж знайшла ідеальну. Нехай знає, кого втратив! І жодна дівиця з нею не зрівняється…
Олександра чекала, що біля РАЦСу буде купа гостей і машини з кульками: все як годиться. Але нічого такого не було. Кілька парочок юрмилися біля входу, інші ховалися в тіні під деревами. Розписуватися, чи що, всі прийшли? Та не схоже…
Вона набрала мамин номер:
– Ну і де всі?
– А ти приїхала, чи що?
– Приїхала.
– Чекай на місці.
Саша нічого не зрозуміла і почала дратуватися: від спеки макіяж почав плавитися, надушене волосся приваблювало бджіл, а сукня, хай і така, що ідеально сидить на фігурі, не була створена для таких сонячних днів, і струмені поту стікали по спині, напевно, залишаючи темні сліди на тонкому шовку.
Музика з’явилася незрозуміло звідки, і відразу було зрозуміло, що це не запис, а живий оркестр. Олександра озирнулася і побачила музикантів: вони вивернули з-за рогу будівлі і йшли в її бік, дружно виконуючи якусь дуже знайому пісню.
Та це ж Елтон Джон – та пісня, під яку вони з Дмитром танцювали на першому побаченні! Невже він використає цю пісню для свого нового весілля? Бути такого не може…
Олександрі захотілося піти. І не з’являтися тут більше ніколи. Що за дурепа, чесне слово, навіщо вона взагалі сюди приїхала? Але тільки вона зібралася розвернутися, як музиканти розступилися, і вийшов Дмитро.
Костюм його не був схожий на весільний, і на якусь мить Саша подумала: може, весілля скасували?
І тут Дмитро опустився на одне коліно, дістав із кишені коробочку і вимовив:
-Ти вийдеш за мене?
Сцена була фантастична. Що тут відбувається, взагалі? Надіслав запрошення на весілля, сам каблучку дурнувату пропонує…
Першого разу жодної пропозиції не було. Вони просто вирішили розписатися і розписалися. Ніхто не просив у Саші руки, не ставав на одне коліно. І вона думала, що їй це не треба, але зараз, коли зрозуміла, що все, що відбувається, реально, раптом відчула, як тіло стало легким, ніби невагомим, і, здавалося, ще одна мить, і вона злетить.
На обличчі, розпливлася дурнувата посмішка.
– Я знаю, що першого разу напартачив, – сказав Дмитро. – Але я обіцяю, що тепер усе буде інакше.
Можна було поламатися, вимагати якихось гарантій і обіцянок. Але Олександра зрозуміла, що все це їй не потрібно.
– Так, – просто відповіла вона.
Хтось заплескав, і краєм ока Саша побачила маму і Катюшу. Мамі вона потім скаже за таку підставу. А зараз їй просто потрібно обійняти Дмитра…
– Звідки ти знав, що я приїду? – пошепки запитала вона.
– Цікавість не дозволила б тобі пропустити таке. Виглядаєш просто чудово!
– Краще, ніж твоя дружина?
– Точнісінько як моя дружина!
