Віра одружилася пізно. Всю свою молодість вона жила в селі та допомагала батькам. Лише близько 30 одружилася, ось тільки діток Бог не давав. Двох вона не змогла виносити, а третю дівчинку ледь народила, та й то раніше за термін. Ксюша вижила і була для мами найціннішою на світі.
На жаль, дитина зростала дуже слабенькою. То застуда, то ще якась напасть. Чоловік Вірочки вічно примовляв, що нема чого возитися з малою, все одно їй не жити. Потрібно здорового малюка народити, найкраще — хлопця, щоби працювати міг, допомагати.
Віра була категорично не згодна. Вона виходжувала малечу, і та виросла чудовою здоровою дівчиною. Чоловік не зміг цього дочекатись і пішов до іншої, яка народила йому сина. На Вірі залишилася свекруха, та й за своєю матір’ю довелося доглядати.
До Віри Михайлівни після розлучення з чоловіком приходило свататися багато наречених. Ось тільки жінка вирішила всю себе присвятити дочці та й по господарству роботи було багато. Мама Віри та свекруха теж не молодішали. Друга згодом злягла зовсім.
Минали роки, Ксюша підросла, відучилася і знайшла собі нареченого міського. Через два роки після весілля народилося малятко. Ксюша покликала маму жити до них.
Та спочатку чинила опір. На кого залишити господарство та будинок? Старенькі вже давно спочили зі світом. Однак залишалися кури, гуси, улюблена кішка та корівка.
І все ж дочка вмовила маму переїхати до них, щоб допомагати з маленькою Олею. Корову продали, кішку віддали сусідам, їм же доручили доглядати будинок. Віра Михайлівна переїхала до молодих і із задоволенням доглядала дівчинку, доки донька з чоловіком заробляли, щоб сплатити іпотеку. Так минуло 6 років.
Оля підросла, іпотеку подружжя сплатило, і потреба у Вірі відпала. Так Ксюша матері й заявила. Прямо в очі сказала вирушати назад у село.
Зять допоміг зібрати речі та відвіз на автовокзал. Теща якраз встигла на останній автобус. Сльози заливали очі. Відчуття несправедливості просто затопило серце бабусі. Хто міг знати, що рідна дочка з нею таке зробить?
І ось сидить бабуся в холодній хаті і не знає, що тепер робити їй. Раптом у двері постукали. Це були сусіди, вони побачили світ у віконці та вирішили дізнатися, хто зайшов до хати. Віра Михайлівна розповіла їм усе зі сльозами. Добрі люди швидко вирішили, що робитимуть.
Через два місяці життя налагодилося. Сусіди віддали Вірочці теля, та й кішка визнала свою господиню. Будинок приводили до ладу всі разом. Бабуся тепер стала частим та бажаним гостем у людей, які ніколи не були їй родичами, але любили від щирого серця.
Не забувай своїх батьків і те, що вони зробили для тебе. Пам’ятай, що твої діти теж можуть з тобою вчинити несправедливо. Не так важливо, чи є тобі людина рідною, чи вже минув час близькості. Однак важливо залишатися вдячним та платити за добро добром.
