Фаїна важко вийшла з автобуса. Ноги за поїздку набрякли, суглоби не згиналися. Водій діставав валізи і об’ємні сумки з багажного відсіку, люди забирали свої речі і йшли.
Фаїна відійшла вбік, щоб не штовхатися і не заважати. Їй нікуди поспішати, вдома її ніхто не чекає. Вона з насолодою вдихала свіже після дощу повітря і раділа поверненню додому.
З подругою вони дружили зі школи, та давно кликала її до себе в гості. Ось у відпустку і вирішила з’їздити на тиждень.
Жили вони на дачі, насолоджувалися природою і спокоєм. Але під кінець Фая засумувала за своєю квартирою, де вона сама собі господиня. В гостях добре, як то кажуть, а вдома краще. Та й спала погано в чужому місці. Поспілкувалися, наговорилися вдосталь, час і честь знати.
Чоловік Фаїни пішов з життя сім років тому. Думала, не зможе оговтатися після його відходу, але нічого, звикла, хоча досі сумувала за ним. Дочка вийшла заміж і поїхала з чоловіком до Києва.
– Жінко, це ваше? – запитав водій, кивнувши головою в бік валізи, що самотньо стояла біля автобуса.
Фаїна й не помітила, як залишилася одна, всі пасажири розійшлися.
– Моя, – сказала вона і покотила валізу до зупинки.
За вікном міського автобуса миготіли дерева з умитим дощем листям, в калюжах відбивалися хмари. Фаїна знала тут кожен будинок, виросла в цьому місті, вийшла заміж, виростила дочку, а тепер жила одна.
Біля під’їзду на лавочці сиділи дві сусідки, прискіпливо розглядаючи і обговорюючи перехожих.
Фаїна привіталася і хотіла пройти повз, як одна з них окликнула її.
– Звідки ти, Фає? Ніяк до дочки їздила?
Вони обидві були повні і чимось навіть схожі одна на одну, як сестри. Фаїна їх вічно плутала. Та, що в червоній кофті – Наталя, а друга, що в хустці – Ніна. Або навпаки. Та яка різниця?
– Ні,до шкільної подруги ,на дачу.
– А, теж справа, – сказала одна, а її погляд висловлював крайнє несхвалення, мовляв, які подруги в твоєму віці?
Фая вже взялася за ручку дверей, як одна з жінок схаменулася і крикнула, що поки її не було, тут відбулися деякі зміни. Фаїна зупинилася.
– У тебе нова сусідка з’явилася… – У сорокову квартиру дівчина в’їхала, довгонога, білява…
– Так, на швабру схожа…
– Ремонт у квартирі чоловіки за тиждень зробили. Свердлили, стукали цілими днями…
– Потім інші чоловіки меблі нові завозили…
– А вже потім тільки вона приїхала на джипі, з котом на руках.
– Коханець їй квартиру купив. Ми його бачили. Старий, їй не підходить за віком…
– Вона жінка легкої поведінки, відразу видно…
– Так що дивись, життя у тебе тепер веселе буде… – Наперебій ділилися новинами Наталя з Ніною.
Фаїна дивилася на сусідок, слухала і дивувалася. Поїхала всього на тиждень, а тут такі зміни відбулися. Одне добре, що ремонт пройшов під час її відсутності.
– Побачимо, – сказала вона. – Вибачте, дуже втомилася. – Фаїна відкрила двері і зникла від їх проникливих і цікавих поглядів.
Здивувалася, як чисто в під’їзді. Навіть не вірилося, що хтось робив ремонт. Зазвичай після ремонту всі сходи і майданчики припорошені нальотом вапняного пилу зі слідами майстрів і мешканців, валяються огризки шпалер, уламки цементу. А тут ідеальна чистота.
Увійшла в свою квартиру і озирнулася. Вдома! Відразу закип’ятила чайник, заварила свіжий міцний чай, напилася, тільки потім розібрала речі і змила з себе під душем дорожній пил і втому.
Вона сиділа перед телевізором і дивилася все підряд, коли в двері подзвонили. Чомусь Фаїна відразу подумала, що це нова сусідка. Напевно, тому, що думала про неї.
На порозі стояла симпатична дівчина, яка відповідала точному опису сусідок: в коротких шортах, топіку, але без кота на руках і в накинутій на плечі картатій сорочці. На ногах – акуратні домашні капці з рожевими пухнастими помпонами.
Світле пряме волосся підкреслювало рівну засмагу обличчя.
«Зятя вічно доводилося ганяти на балкон, так і норовив диміти на кухні. Вікно відкриє і стоїть. А тепер кожні п’ять хвилин виходить на балкон. Подивилася, а на сусідньому балконі вона, безсоромна. Сидить, гладить свого кота…» – Фаїна мимоволі згадала слова чи то Ніни, чи то Наталії.
– Добрий день. Я ваша нова сусідка. Почула, що в квартирі хтось ходить, і прийшла познайомитися, – сказала, посміхаючись, молода жінка років двадцяти п’яти. – Мене Юлія звати.
– Дуже приємно. Фаїна, – представилася Фаїна. Вона думала почути зовсім інше ім’я, щось на кшталт новомодної Мирослави, Анжели або Поліни і була приємно здивована.
– Проходьте. Чаю будете? Я від подруги щойно приїхала.
– Із задоволенням, – сказала сусідка і знову посміхнулася. І відразу власна квартира здалася Фаїні скромною і тісною, ніби згорнулася від присутності такої красивої гості.
Вона підігріла чайник, налила в святкову чашку чай і поставила перед Юлею. Цукерки у вазочці стояли на столі, але пропонувати Фая не стала. У неї на роботі молоденькі дівчата не їли цукерки, стежили за фігурою.
Але Юля взяла цукерку з вазочки. Помітила здивований погляд Фаїни і пояснила, що від однієї цукерки вона не погладшає.
І одразу викликала прихильність Фаїну до себе. Все у неї виходило природно, без награності і манірності, як у більшості сучасних дівчат.
– Вам, напевно, вже про мене все розповіли, – сказала вона.
– Правильно, – не стала сперечатися Фаїна. – Думаю, не все з цього правда, так?
Юля знизала плечима.
– Квартиру мені купив мій колишній коханець перед від’їздом за кордон. Він набагато старший за мене, одружений, у нього троє дітей. Це його прощальний подарунок. Але я не … Крім нього у мене не було інших чоловіків.
– Ви на жінок не сердьтеся. Їхній час минув, а що вони бачили в житті? А ви така красива, інша. Їм здається, що у вас все легко, всі чоловіки вам допомагають, крутяться навколо вас. Про що ще вони могли подумати? – заступилася за сусідок Фаїна.
– Знаєте, я виросла в маленькому містечку. Всі один одного знають, жінки працюють і виховують дітей, а чоловіки … Мій батько теж вживає, а мама… Мені здається, я з дитинства мріяла поїхати звідти. Але розуміла, що до закінчення школи потрібно терпіти.
І терпіла. Батька ненавиділа за те, що вживає, а маму за те, що терпить його. Закінчила школу і відразу поїхала, навіть речей не взяла, тільки документи.
До Києва не поїхала, грошей не вистачило на квиток. Вийшла з поїзда, стою на привокзальній площі і не знаю, куди йти. А всі біжать повз, нікому до мене немає діла. Виїхала, а де жити буду, не подумала. І повернутися не могла, грошей більше не залишилося.
Спочатку гуляла по місту, а потім стало темніти. Я страшенно зголодніла. Повернулася на вокзал, але залишатися там на ніч злякалася. Знову вийшла в місто.
Раптом біля мене зупинився чорний джип. За тонованими стеклами не видно, хто в ньому сидів. Я вже приготувалася бігти, якщо що.
З машини вийшов молодий водій у піджаку і краватці, відкрив задні дверцята і запропонував сісти. Я відсахнулася, а він утримав мене, сказав, що зі мною хочуть поговорити. Що було робити? Я сіла. На задньому сидінні сидів чоловік років п’ятдесяти.
Він запитав, що я роблю посеред міста? Я збрехала, що приїхала вступати до університету, а жити ніде. Він запропонував мені поїхати з ним, запропонував роботу, запитав, де мої речі. Я злякано пискнула, що приїхала без речей.
Мені здається, він відразу все про мене зрозумів, більше ні про що питати не став. Сказав, що у нього великий будинок, дружина і троє дітей, що у нього безпечніше, ніж на вулиці вночі. Я повірила йому, хоч було дуже страшно.
Він поселив мене в кімнаті в будиночку прислуги, де жили ще три жінки. Ось так я залишилася у нього.
На наступний день поїхав зі мною до університету подавати документи на заочне відділення. Я прибирала його будинок, прасувала білизну, він платив мені за це гроші. Це вже потім він орендував для мене квартиру і приїжджав іноді.
Відразу попередив, що дружину і дітей не кине. Я вивчилася, ні в чому не мала потреби, жила як у казці. Так це і було казкою після мого рідного міста, батька і їхніх з матір’ю постійних скандалів.
А потім він поїхав зі своєю сім’єю. Запропонував і мені поїхати з ним. Але я відмовилася. Купив мені квартиру, найняв бригаду робітників для ремонту. Грошей залишив. Ось так я опинилася тут.
Багато людей проходило повз мене, а він допоміг. Я йому вдячна і не зрадила жодного разу. У мене не було інших чоловіків, крім нього. Якби не він, не знаю, що тоді зі мною було б. Ви теж засуджуєте мене?
– Ні. Кожен влаштовується, як може. Напевно, вам пощастило зустріти його, – сказала Фаїна.
– Мені так погано було після його від’їзду. З ним я ні про що не турбувалася, а тепер мені потрібно навчитися жити самостійно. Я хочу піти працювати. Адже його гроші колись закінчаться. Вибачте, що я так відразу на вас все вивалила. Просто мені страшенно самотньо.
До батьків я не хочу повертатися, а більше у мене нікого немає. Я вас зовсім заговорила, ви з дороги…
– Я теж одна. Чоловік пішов засвіти, дочка вийшла заміж, поїхала до Києва. Доля у всіх різна. Комусь щастить більше, комусь менше.
На роботі ще нічого, а у вихідні та свята хоч вовком вий, поговорити ні з ким. Скоро на пенсію, сподіваюся, дочка онуків подарує, буду сидіти з ними.
– Невже? Ви виглядаєте набагато молодшою, – щиро сказала Юля.
– Мені в наступну суботу виповниться п’ятдесят п’ять. Запрошую вас до мене на день народження.
– Дякую, – сказала Юля. – Але думаю, це не дуже хороша ідея. До вас, напевно, сусіди прийдуть. Я їм не подобаюся. Дивляться мені вслід, ніби все про мене знають і засуджують. Стільки ненависті в їхніх очах.
– Киньте. Просто люди з віком стають обережними. Ви молода, красива, незалежна. Людям легше жаліти, ніж радіти чужому успіху.
– Скільки вам років? Ви ще зустрінете своє щастя. А на сусідів не ображайтеся. Життя у них було інше, ніж у вас зараз. Їм довелося всього досягати самостійно. Не все вийшло, як хотіли.
У Фаїни ще тиждень відпустки залишився. Вона прибрала квартиру, ходила в магазин, закуповувала продукти до дня народження. Одного разу поверталася додому, на лавці її зустрічали сусідки. І ніяк їх не обійти, не оминути.
– Привіт, Фає. Ну, як нова сусідка? Вже познайомилися? – запитала чи то Наталя, чи то Ніна.
– Познайомилися. Нормальна жінка, тільки нещасна. А ви б поменше пліткували. Весь двір чує, як і про що ви тут базікаєте. Ви краще приходьте до мене на день народження в суботу, до обіду. Познайомитеся з нею ближче.
– Ти її теж запросила? – ревниво запитала одна з сусідок.
– А чому ні? Вона нічого поганого мені не зробила.
Наталя з Ніною переглянулися.
– Вона ж… – почала друга.
– Що вона? Потрапила в безвихідну ситуацію, чоловік їй допоміг. Заздрите чи що? Що квартиру їй купив чоловік , забезпечивши безбідне існування? Від інших чоловіки йдуть, залишивши дружинам дітей і копійчані аліменти. Але зате законний чоловік.
Вас же цікавість розпирає, а назовні не показуєте. Приходьте. Чи боїтеся забруднитися? – сказала Фаїна і пішла додому.
У суботу до обіду прийшли Наталя з Ніною, причепурені, обидві в сукнях з люрексом. Прийшов і чоловік однієї з них. Юля допомагала Фаїні накрити стіл, нарізати овочі для салатів. Вона одягла вільні штани, світлу блузку з рукавами і виглядала досить цнотливо.
Фаїна прожила в цьому будинку багато років. Чоловікові дали цю квартиру на заводі. Потім його не стало, сусідки прийшли на поминки, співчували. Вони були свідками весілля дочки. Тепер ось святкували її ювілей.
Єдиний чоловік за столом сидів між Наталією і Ніною, як у квітнику. Обидві підкладали йому з двох боків закуску. Він вживав стримано, хоча і поглядав на пляшку з жадібністю.
Наталя відчувала себе королевою на святі. Всі самотні, а вона з чоловіком. Тому на Юлю поглядала поблажливо, розпитувала про все.
Випили, поїли і заспівали сумні пісні. Юля співала з усіма і знала слова всіх пісень.
Під кінець вечора єдиний чоловік все-таки переборщив з міцним , клявся в коханні всім жінкам разом.
Наталя відвела його додому подалі від гріха. За ними пішла і Ніна. День народження вдався, жінки розійшлися задоволені одна одною, ставши майже подругами. Юля допомогла прибрати зі столу.
З тих пір сусідки радо віталися з Юлею. Якось по секрету повідомили Фаїні, що у Юлі з’явився залицяльник – молодий симпатичний чоловік. А незабаром Юля вийшла заміж, привела на світ дочку і стала хорошою матір’ю.
Ніна часто виручала її, допомагала сидіти з дитиною. Поступово Юля вписалася в життя будинку, немов жила тут сто років. Ніхто не згадував про її минуле. Та й яка різниця, яке у кого було минуле? Головне ж, яка людина.Спеціально для сайту Stories
