Завжди в усьому прислухалася до себе. Мені 25 років і минулого року я познайомилася з хлопцем і пропала. У мене були до нього стосунки, які я вважала най-най, але, на жаль, не склалося.
Минулі стосунки принесли мені дуже багато сліз, і коли я зустріла Його, я зрозуміла, що з перших секунд закохалася. Познайомилися ми в поїзді, і та ніч була особливою.
Вийшло так, що до мене чіплявся чоловік напідпитку з нашого вагона, а він за мене заступився. Тієї ночі ми розмовляли до самого ранку абсолютно про все, а вранці, обмінявшись телефонами, розійшлися.
Спочатку це були безневинні розмови телефоном, оскільки жили ми в різних містах, а потім він приїжджав до мене і познайомився з моїми рідними, а я була в нього і познайомилася з його батьками.
Усе б добре, і навіть різні міста мене не бентежать, він збирається переїхати до мене, мене непокоїть різниця у віці, йому 20 років, хоч і має вигляд він на 24-25 навіть, а мені мої 25 не дають, усі кажуть, що молодша за мене.
Але я то знаю, що я старша. Мої друзі не знають, скільки йому років, та й не питають, усі самі вирішили, що десь 25, а я не поправляю їх. Його рідні знають мій вік і не проти, кажуть, аби кохали одне одного. Але я боюся.
Боюся, що він знайде потім молодшу, хоча зараз я впевнена в ньому на всі 100%. Так, думки в нього вже дорослої людини, і робота в нього завжди була пов’язана з людьми, старшими за нього.
Всі друзі в нього старші, але все одно страх не покидає мене. Я знаю, що я шалено його люблю і погані думки жену подалі від себе. Але що робити? Як позбутися цих думок?
