Родинні історії
– Не жирно тобі буде, смажена картопля о десятій вечора? – запитала Марина. – А ти про здоров’я моє турбуєшся чи тобі ліньки? – поцікавився Василь. – Взагалі,
Час наближався вже до обіду, коли Ілля нарешті зміг зателефонувати коханій дружині: – Яно, я живий-здоровий. Скоро буду. Пожежа була, ми тільки повертаємося на базу. – Господи, Ілюша!
Тамара Олександрівна, начальник відділу однієї з великих фірм, сиділа у себе в кабінеті і переглядала записи в блокноті. Їй нещодавно виповнилося сорок дев’ять, але більше сорока їй ніхто
Пенсіонерку Дарину Сергіївну знали в окрузі. Жінці було вже за сімдесят, а вона могла фору і молодим дати. Маленька, сухенька, активна. З самого раннього ранку вона вже прибирала
Про те, що вона нічого з себе не представляє, Віра дізналася в п’ятницю, проводячи в колі подруг найчудовіший з вечорів за останні кілька місяців. Вони давно не зустрічалися,
Микола Гончар був абсолютно середньою людиною. Середня освіта, середній зріст, середній розум. Відрізнявся лише його достаток, який був нижчим за середній. У всьому цьому Гончар був сам винен.
– Сергію, що трапилося? – Олексія розпирало від цікавості. – Телефоную сьогодні вам додому, а Ірка повідомляє: “Він тут більше не живе”. – І тобі привіт, – криво
– Ти в мене на шиї і так занадто зручно влаштувалася, та ще й лінуєшся! – грізно заявив Ганні чоловік. – Знову я винна? – здивувалася вона, –
-Коханий, в нас буде дитина, – потішила під час сніданку свого коханця Леоніда Вірочка. -Люба, але ж ти прекрасно знаєш, що я одружений… – Знаю, звісно, але ви
Перебираючи речі в шафі для білизни, Лариса здригнулася, коли двері в її кімнату відчинилися, і на порозі, немов кам’яна статуя, застигла розлючена свекруха. Галина Василівна в цю мить