У червні моя старша донечка виходить заміж. Вона вже доросла, їй 26 років, красива. На днях обирали сукню, пішли всі разом: я, молодша донька, подружка, мати нареченого. Вибрали дуже гарну сукню, це вартувало чотири годин пошуків і примірок у салоні.
Після вдалого вибору вирішили зайти в затишне кафе, перекусити. Посиділи, поговорили, молодь кудись рвонула у своїх молодих справах, а ми з майбутньою свахою вирішили погуляти сквериком. Ходили, гуляли, сваха почала згадувати свого сина, коли він був маленький.
Я теж красуню свою згадала, посміялися. Дорогою додому на мене раптом нахлинули спогади, минуле, душу почала рвати таємниця, яку я ношу в собі вже 26 років і не можу нікому розповісти. Про неї знала тільки моя покійна свекруха та її двоюрідна сестра, нині теж покійна.
Ця правда почала душити мене, покотилися сльози. У 17 років після випускного балу, ми всім класом поїхали відпочивати на турбазу, не далеко від нашого містечка. Із дорослих із нами були тільки фізрук і медсестра. Відпочивали ми добре, ну як у такій кампанії і без алкоголю?
Хлопці знайшли, де взяти, ми культурно посиділи, почалися танці, обіймання, поцілунки – так би мовити, “прощавай дитинство”. Що зроблено, те зроблено… з тим хлопчиком, ми вирішили нікому не розповідати, адже кохання то не було. Повернувшись додому, почала готуватися до вступу.
За два тижні до іспитів я зрозуміла, що при надії. Щойно я це дізналася, вирішила, що дитини не буде – навіщо вона мені в 17 років? Та ще й без батька, того хлопчика я не хотіла вплутувати, та й який сенс? Мої батьки були в шоці, звісно, але потім сказали: роби, як знаєш.
Склавши іспити і вступивши, я позбулася дитини. Операцію я робила в іншому місті, оскільки в моєму місті працювала моя тітка, мамі було б соромно. Операція пройшла вдало, але через тиждень з’явилися ускладнення, потрапила в лікарню, підлікували, але сказали, що стати матір’ю мені буде вкрай складно.
А я тільки посміхнулася, найбільше мене тоді турбувало навчання. Навчалася я добре, майже відмінно. Через три роки я познайомилася з моїм чоловіком. Погуляли ми недовго і одружилися. Проживши три роки, ми зрозуміли, що не можемо зачати дитину, точніше, зрозуміла я, бо він нічого не знав про моє минуле.
Ми почали віддалятися одне від одного, коханий хороший чоловік і людина, але дуже вже сильно дитинку хотів. Пішли ми по лікарях, а там, у чоловіка добре, а у мене наслідки моєї помилки. Чоловікові я вперто не говорила справжню причину.
Він почав пити, ми майже не розмовляли, потім до нас у гості прийшла свекруха і заявила, що я маю все розповісти, а саме, чому досі немає дітей. Я промовчала і сказала, що не знаю, вона піднялася і пішла, сказавши, що я їй не подобаюся і маю думати про чоловіка, а не бути егоїсткою.
Тиждень я ходила не в собі, а потім вирішила все розповісти свекрусі. Наша відверта розмова тривала години дві. Після розмови ми домовилися, що через два дні я піду на прийом до лікаря – її подруги – з нею разом. Сходили, нам сказали, що 15% того, що зможу мати дитину.
Свекруха зі мною розпрощалася, а через півроку приїхала і повідала мені план. У неї подруга працює в пологовому будинку іншого міста, там зараз ходить дівчинка, молоденька, від дитини вона вже відмовилася. Я ж маю зробити вигляд, що мені погано, що нудить, підкласти щось на живіт.
Звісно, чоловіка до себе не підпускати, сказати, що лікар заборонив, а через тиждень вона повідомила моєму коханому, що вона разом зі мною їде в гості до своєї сестри. Там я прожила півроку, мама повідомила чоловікові, що в мене загроза викидня і що мені треба лежати на збереженні та ніяких поїздів.
Звісно, чоловік рвався до мене, але мама його заспокоювала і не пустила. Коли донечка з’явилася на світ, я була поруч, мені одразу її віддали, вона була така крихітна… Раділи всі, а свекруха наказала мовчати, якщо я хочу вберегти сім’ю. От я й мовчу, усі 26 років мовчу.
Через два роки чоловік почав говорити, що давай ще синочка народимо, але я йому відповідала, що поки зарано, що пологи були важкі. Свекруха переживала дуже сильно, коли дівчинці було 10 років, я захворіла, мені було дуже погано, два дні ледве повзала, а потім увечері забрала швидка.
Страшно боліло внизу живота, думали апендицит, виявилася вагітність, загроза викидня. Поклали на збереження, свекруха ходила колами, раділа, чоловік теж не міг собі знайти місце, а я просто не могла повірити. Одним словом, у нас двійня – хлопчик та дівчинка.
А сьогодні сиджу я на цьому білому дивані, дивлюся на страшу і думаю, яка ж вона щаслива і красива, і яка велика таємниця її появи. Чоловік телефонує, хвилюється, чи знайшли сукню його принцесі. Він ніколи не дізнається правду, бо я пообіцяла свекрусі мовчати.
