Часом я занурююся в якесь спустошення. Чесно, я ледве-ледве знаходжу сили, щоб прийти до тями, заради дітей, але навіть тут мене мучить питання: “Що я їм зможу дати?” Адже через мене нічого в них уже не залишилося. Я сильно їх люблю, вони теж люблять мене.
Вони не можуть зрозуміти, чому я часто плачу Ще чотири роки тому я й думати не могла, що все це станеться. Жили ми в достатку. До нас звернулася одна сім’я з проханням позичити їм грошей, але на той момент не було в нас такої суми, але вони попросили нас позичити для них в однієї людини.
Я вирішила, що це нерозумно і відмовила їм. Чоловік влаштував удома скандал, мовляв, треба допомогти людям, їм не дають, а нам дадуть. Скандал дійшов до того, що мені довелося взяти дітей і піти до мами. Через якийсь час ми помирилися.
Незабаром знову нас відвідала та сім’я, попросила позичити для них хоча б половину тої суми, що їм була потрібна, а тут ще чоловікові сподобалася одна машина, вона була після аварії, але витягнути її можна було, та й пробігу в неї не було, оскільки нова.
Ми позичили грошей для тієї сім’ї і для себе. Гроші позичали під відсоток. Два місяці ми платили, як годиться, потім ті люди, що були нам винні, стали тягнути і давали гроші з запізненням, нам доводилося віддавати і за них. Потім ще чоловікові довелося позичити деяку суму.
Знайомі наші віддавали абияк. Борг через відсотки ставав непосильним. Спочатку я взяла кредит у банку, віддала частину, потім чоловік вліз у кредит, віддали ще частину. У підсумку віддали ледь не в три рази більше ніж брали.
Але нам сказав знайомий, що у нас залишилися відсотки, на які нараховуються теж відсотки. Я писала розписку на суму, що залишилася, водночас уже, звісно, не беручи жодних грошей. Сума ця зростала, та сім’я нам узагалі перестала платити.
Кредити потягнути вже не змогли, спочатку платили, а потім стало нічим. За два роки сума залишку відсотків зросла на якусь космічну суму. Ми переїхали з району в місто, жити в районі було неможливо, плітки і чутки розлітаються там миттєво. Банки описали все майно, вивезли всю техніку.
Ми дійшли до точки, кинули підприємництво. Усі виконавчі листи зараз у приставів. Потроху платимо, економимо на всьому, всякі цікаві, але необов’язкові речі, звісно, не купуємо. Працюємо потихеньку, але не офіційно. Платимо за орендовану квартиру, виховуємо дітей.
У приставів справи лише по банках, а тут з офіційного сайту служби судових приставів дізнаюся, що виявляється, на мене подав до суду той, у якого ми брали гроші на самому початку. Суд уже відбувся без мене. Я їздила до тієї сім’ї, яка винна нам, але вони мені навіть не відкривають.
Я в глухому куті, але все ж таки міркую подати апеляцію. Знайшла адвоката, той каже, що я програю. Після кількох засідань, на яких я намагалася довести, що розписка безгрошова, я програю суд. Тепер усе, я ще й за суд винна.
Як жити далі? Прийдуть скоро пристави на орендовану квартиру, боюся, що заберуть комп’ютер сина, а він йому для школи необхідний. Як мені взагалі дітям в очі дивитися? Не можу більше так жити.
