Сьогодні чоловік отримав чергову зарплату і поставив мене перед фактом, сказавши: «Ми збиратимемо гроші на квартиру нашій дитині». Я проти, і ось чому.
Чоловік приїхав до мого міста на заробітки 10 років тому. Робота у нього тяжка, фізична. До нашого знайомства та шлюбу він жив один у моєму місті 6 років.
Усі зароблені гроші надсилав додому матері. Собі залишав буквально на хліб. Йому радили зібрати собі на квартиру в моєму місті, але він цього не зробив. Адже хотів допомагати матері.
У матері він був не єдиний син. Усі діти їй якось допомагали, але ніхто не віддавав тупо весь заробіток, тільки мій чоловік. Коли ми одружилися, я привела чоловіка до себе. Я жила з мамою та бабусею у старій квартирі, де багато років не робився ремонт.
Чоловік спочатку був добрим та милим. Почав робити ремонт у квартирі. До мене ставлення було добрим. З моїми рідними трохи натягнуте, але ввічливе. Я думала, звикне, і добре заживемо.
Але минув рік, і чоловік став поводитися гірше. Став випивати, став конфліктувати з моєю мамою. Став прискіпуватися до мене іноді. Став дорікати старою квартирою і тим, що не було зроблено ремонт до нього.
Тут би мені розлучитися з ним. Але мені, наївній, здалося, що цей тимчасовий настрій у нього. Що я зможу з ним якось домовитися і жити, як і раніше, добре. Я навіть пішла на поводу у чоловіка та народила дитину.
І тоді почався жах. Нам стало бракувати грошей. Я у декреті, декретні маленькі. Живемо загальним бюджетом із чоловіком, моїми мамою та бабусею.
Мама зі своєї пенсії платить за комунальні послуги і купує мені дорогі ліки (я хворію). Жалюгідні копійки, що залишилися, віддає на господарство і на їжу.
Собі мама перестала практично щось купувати. У бабусі пенсія дуже крихітна. Бабуся відкладає її собі на похорон. Перед нашим весіллям у неї було багато накопичено, але вона все віддала нам, щоб зіграти весілля.
Чоловік розраховував, що його рідня скинеться нам на весілля, але цього не сталося. Зрештою, зробилт його на його зарплату та на заощадження бабусі. Я такого пишного весілля не хотіла, але чоловік дуже хотів. Поступилася.
Усі 4 роки шлюбу чоловік допомагав своїй матері. Він відправляв їй гроші з кожної зарплати, зробив власним коштом ремонт фасаду та даху в її будинку. Купував у моєму місті і відправляв їй побутову техніку до її села.
Двічі було таке, що він ховав гроші, щоб віддати їх матері. Сховав саме у складні моменти, коли ми не мали грошей.
Правда, відкривалася випадково. Я сварилася з ним через це, він, начебто, погоджувався, що неправий. Усвідомлював свою провину, обіцяв, що більше такого не буде.
Потім мати пішла. Хату хотіла залишити молодшому улюбленому синові, але не залишила заповіту. Мій чоловік та інші її діти благородно (і дуже безглуздо, вважаю) відмовилися від своєї частини будинку на користь молодшого брата.
Молодший брат матері допомагав мало. Натомість брати допомагали йому, зокрема мій чоловік. У результаті мій чоловік за все своє життя вклав у будинок матері купу грошей, у тому числі за час нашого шлюбу.
По суті це вже були наші спільні гроші. Від спадщини відмовився і залишився гол, як сокіл. Нічого в нього немає. Я просила його не відмовлятися від своєї частини у будинку матері, але він мене не послухав.
Після народження дитини чоловік дуже змінився до мене. Став неввічливо поводитися. Став шкодувати мені грошей на їжу та все необхідне. Почав нападати на мою матір з кожного приводу і без.
Почав пити дуже багато. Постійно сваритися зі мною, критикувати кожну мою дію. Я боюся з ним розлучитися, бо дитина ще маленька, у садок поки що йому рано.
Сама я фінансово не потягну дитину. Я хворію, лікуюсь, але не факт, що вилікуюсь. У мене реорганізація на роботі, і можливо мені не буде, куди вийти після декрету.
Чоловік розуміє всі мої труднощі та слабкі місця та користується цим. Йому шкода витрачати свою зарплату на мене, дитину і, особливо, на моїх маму та бабусю. Він уже дорікає мені, що він усіх утримує.
Але це не так. Адже моя мама із своєї пенсії платить за комунальні послуги та за мої ліки. Я отримую хоч і мізерні, але декретні. Бабуся отримує пенсію, хоч і відкладає її, але ці заощадження все одно в результаті дістануться нам, щоб ми не витрачалися на її поховання.
Чоловіка періодично відвідують такі чудові ідеї, як жити окремим бюджетом від моїх мам і бабусь, щоб вони не користувалися його грошима.
Я пручаюсь. Вважаю, це низько і бридко по відношенню до моїх рідних. Тим більше, що чоловіка вони прийняли до себе в будинок.
У нас були якісь мрії щодо покупки у майбутньому квартири для нашої дитини. Я б сама цього дуже хотіла, але в нас дуже мало грошей зараз. Ми не потягнемо це.
Проте чоловік вважає інакше. Ось зараз він вирішив, що треба відкладати приблизно третину від його заробітної плати на покупку квартири в майбутньому. Це означає, що доведеться на всьому заощаджувати багато років. Мені ця ідея не подобається.
Я вмовляю чоловіка зачекати хоча б на на момент, щоб я вийшла на роботу, і стане більше грошей. Але він напирає на те, що це він приносить зараз усі гроші, тому йому і вирішувати. А інакше нам, мовляв, не по дорозі.
Я боюся, що ми ось так будемо економити, жити голодувати кілька років, а потім наші з чоловіком стосунки зовсім погіршаться, ми вирішимо-таки розлучитися, і він піде, забравши ці накопичені гроші. Адже це буде накопичення із його зарплати.
І я не отримаю нічого, зате житиму, у всьому собі відмовляючи, ці кілька років. Я взагалі підозрюю, що чоловік затіяв цю ідею зовсім не заради дитини. Він просто хоче купити собі квартиру.
Виходить, до шлюбу він не накопичив грошей, не купив квартири, бо всі гроші посилав мамі. А тепер хоче за рахунок економії на мені зібрати собі на квартиру у шлюбі.
Я висловила ці міркування. Чоловік сказав, що він теж боїться, що я через пару років з ним розлучусь і вижену його з дому.
Адже я вже погрожувала це зробити. Я заперечую, що ніколи не зроблю цього, якщо тільки він не буде далі пити, буянити та принижувати моїх маму та бабусю.
Його так добре прийняли в нас, а він так погано веде себе тепер. Все залежить від його поведінки. Я його не хочу виганяти.
Не знаю, чим це скінчиться. Але я вже так утомилася від поведінки чоловіка. Я не знаю, за що мені цей хрест — і проблеми зі здоров’ям, і такий чоловік, і вирощувати дитину в разі розлучення.
Якби я знала, яким буде мій чоловік, я не вийшла б за нього заміж. До весілля він був не такий.
Якби я знала, що його причіпки та легкі сварки з моєю мамою переростуть у таку гидку поведінку та жадібність у майбутньому, я б розлучилася з ним і не народжувала. Життя перетворилося на щось дивне.
