Віка лежала на плечі матері і ридала такими слізьми, що на підлозі вже б скоро калюжа була. Мама втішала доньку, адже колись і її змушували вийти заміж за не кохану людину.
Віка все схлипувала, а мама намагалася підібрати потрібні слова: – Ну, дню, нічого, не такий він вже огидний і старий, всього на 8 років старший з тебе, та і взагалі, по ньому видно, що людина забезпечена, батько його гарно знає.
В кінці кінців не образить він тебе, бо тата нашого побоюється. Знаєш, а тато так багато зробив для тебе, треба доню вийти, може зтерпиться-злюбиться.
Донька дивилася на матір і не розуміла, як вона, така любляча і розуміючи могла казати такі страшні речі. Мати продовжила:
-Он у нас з батьком 15 років різниці, зате які діти гарні вийшли, ти і сестра твоя, не надивитися які красуні.
Ти думаєш у нас так все гладко було. Мене теж проти волі заміж віддали, а потім і була змога, та я не пішла. Ти потім з часом це зрозумієш.
-Я Льошку люблю, а тебе, Петро, ніколи не кохатиму так і знай. З цими словами Віка вдягла обручку на ненависного чоловіка і стала його законною дружиною.
Пройшло пів року, перш ніж у них щось сталося в ліжку. Петро дуже переживав за Віку, тому не смів і пальцем її зачепили.
Дівчина сама прийшла в кімнату до чоловіка, адже не розуміла, як можна так відверто її ігнорувати, адже перед цим її майже силоміць заміж віддали.
Ще через рік вони сповістили батькам новину про вагітність. -Доню, ти знаєш, ти не повинна, зараз на роботі справи йдуть добре, якщо ти захочеш розлучитися ми тебе підтримаємо.
-Тату, я люблю Петра і зрозуміла, що це було найкраще, що ти міг для мене зробити. Віка гладила животика і подумки вдягала на свою донечку теплу піжамку, на свою і Льошкину донечку…
