Мар’яна Соболевська була єдиною і, природно, улюбленою дочкою своїх батьків. Батько її мав досить успішний бізнес, мати обіймала невелику посаду в міській адміністрації.
За мірками обласного міста сім’я була досить забезпеченою. Соболевські жили в чотирикімнатній квартирі в центрі міста, мали дачу в екологічно чистому районі на самому березі озера, дві машини. На одній їздив глава сім’ї – Ілля Олексійович, на другій – його дружина Лілія Вікторівна.
Мар’яні батько машину не купував, хоча можливості такі були. Він узагалі дотримувався тієї думки, що кожен має отримувати тільки те, що заробив, і доньку особливо не балував.
Мар’яна навчалася у звичайній школі, розташованій поруч із будинком. Закінчивши одинадцятий клас, вступила до університету на бюджет. На заняття дівчина їздила громадським транспортом.
При всьому цьому про майбутнє дочки батьки подумали і купили їй двокімнатну квартиру. Не в центрі – в новобудові, і оформили її поки що на батька.
Весь перший курс дівчина спокійно відучилася, не завдаючи батькам жодних тривог і хвилювань, добре здавала сесії, брала участь у всіх студентських справах.
А до середини другого курсу Мар’яна закохалася.
Об’єктом її обожнювання став студент четвертого курсу – Станіслав Гончарук. Хоча, якщо говорити правду, ініціатором їхніх стосунків був молодий чоловік. Саме він перший підійшов до Мар’яни і заговорив із нею, поки вони стояли в черзі в університетській їдальні.
Взявши таці, вони сіли за один столик. Станіслав – так він представився дівчині – дотепно жартував і ділився досвідом, як скласти залік чи іспит тому чи іншому викладачеві.
А наступного дня молодий чоловік запросив Мар’яну на міську ковзанку.
– Я не вмію кататися на ковзанах, – зніяковіла дівчина.
– Це просто, я тебе навчу, – пообіцяв Стас.
Вони провели на ковзанці майже дві години, у дівчини вже стало щось виходити. Потім зайшли в кафе і зігрілися гарячим чаєм з її улюбленими еклерами.
Вони почали зустрічатися. Звісно, не щодня, але досить часто.
Стас розповів Мар’яні про себе. Він живе з мамою в однокімнатній квартирі в старій п’ятиповерхівці. Батька не пам’ятає, мама сказала, що той пішов із сім’ї, коли Стасу було три роки. Мама працює в паспортному столі, зарплату отримує невелику.
– А ти не намагався підробляти, щоб допомогти мамі? – запитала Мар’яна.
– Що ти! Мама проти того, щоб я працював, поки вчуся. Нам допомагають бабуся і дідусь – у них будинок у селі, своє господарство, тож ми не бідуємо, – пояснив Станіслав.
Дізнавшись про матеріальне становище сім’ї хлопця, Мар’яна перестала погоджуватися ходити з ним у кафе, тому що він заперечував, коли вона намагалася оплатити рахунок навпіл, а вводити Стаса у борги Мар’яна не хотіла.
– Ось закінчу цього року бакалаврат і піду працювати, – сказав якось молодий чоловік. – Щоправда, поки не знаю, куди. – Тобі добре, на тебе чекає робоче місце у фірмі батька, а мені ще доведеться побігати, перш ніж я знайду роботу.
– А хіба ти в магістратуру вступати не будеш? – здивувалася дівчина.
– Я б хотів, але на бюджет я не пройду – там такий конкурс, та й тести дуже складні. А платний варіант ми не потягнемо. Може, коли-небудь пізніше, – відповів Стас.
Мар’яна нічого йому не сказала, а вдома ввечері запитала батька, чи взяв би він до себе на роботу випускника університету, який щойно закінчив навчання і не має досвіду роботи.
– Але якийсь досвід у нього все одно є, – сказав батько. – Не може бути такого, щоб хлопець провчився чотири-п’ять років і жодного разу ніде не працював, хоча б на канікулах. Ми свого часу з хлопцями і вагони розвантажували, і овочі перебирали, і нічними сторожами працювали. А якщо здоровий двадцятирічний хлопець сидить на шиї у батьків, від нього і потім толку не буде. Навіщо мені такий?
Мар’яна не стала передавати Стасу слова батька безпосередньо, але вирішила ніби між іншим порадити хлопцю знайти якийсь підробіток хоча б для того, щоб було що відповісти майбутньому роботодавцю.
Тим часом стосунки молодих людей розвивалися. І вже у квітні Стас зробив Мар’яні пропозицію. Вона погодилася вийти за нього заміж.
– Завтра я запрошую тебе до нас. Моя мама дуже хоче з тобою познайомитися, – сказав Стас.
Зрозуміло, що Мар’яна не могла не сказати про це батькам.
– Мамо, Стас зробив мені пропозицію. Ми одружимося. Завтра я піду знайомитися з його мамою. Як ти думаєш, що мені вдягнути? – запитала дівчина.
Питання дочки про те, що їй одягнути, найменше хвилювало Лілію Вікторівну.
– Але ж ви тільки нещодавно почали зустрічатися, – здивувалася вона. – Після Нового року, якщо я не помиляюся?
– Мамо, але ми кохаємо одне одного, – відповіла донька.
– Мар’яно, а ти не поспішаєш? Тобі всього дев’ятнадцять. І вчитися ще цілих чотири роки! А якщо дитина? Ти ж не зможеш закінчити університет! І на що ви будете жити?
– Стас цього року закінчить бакалаврат і піде працювати, – відповіла Мар’яна. – І я буду підробляти. Ми не будемо сидіти у вас на шиї.
– Гаразд, завтра познайомишся з мамою Стаса, а потім приводь його до нас. Я скажу, коли. Сама розумієш, треба з татом порадитися, – сказала Лілія Вікторівна.
Наступного дня Мар’яна і Станіслав, купивши торт, підійшли до старенької п’ятиповерхівки, на третьому поверсі якої жив молодий чоловік. Його мати – Оксана Андріївна – зустріла їх на порозі.
Звичайна однокімнатна квартира. Давно не фарбовані двері, таке ж дерев’яне вікно. Біля однієї стіни – диван, навпроти дверей – сервант, на полицях якого за склом стоять кілька кришталевих фужерів і чайний сервіз. Поруч із сервантом крісло-ліжко. Біля третьої стіни – розкладений стіл-книжка, на якому все готово для чаювання.
Найбільше вразила Мар’яну велика кількість в’язаних гачком серветок. Очевидно, цим захоплювалася Оксана Андріївна.
Господиня була привітна, але дуже допитлива. Їй було цікаво все: де працюють батьки Мар’яни, де вона сама збирається працювати, навіщо їй вчитися два додаткові роки, якщо бакалаврат – це вже вища освіта.
– Ще чотири роки вчитися? А як же дітки? – запитала жінка.
– Які дітки, Оксано Андріївно? – здивувалася Мар’яна. – Коли я магістратуру закінчу, мені тільки двадцять три роки виповниться. Ще рік-два можна буде попрацювати.
– А жити-то ви де плануєте? – поцікавилася мати Стаса. – У нас, бачите, тіснота. А у ваших, батьків, Стас казав, цілих чотири кімнати і ще друга квартира є. Може, вони її вам віддадуть? Хоча, поки ти вчишся, вам краще жити з батьками, на їхньому, так би мовити, забезпеченні. Адже у Стаса то зарплата спочатку буде невелика.
Станіслав помітив, що розмова на цю тему збентежила Мар’яну, і зупинив матір:
– Мамо, давай краще поговоримо про весілля, – запропонував він. – Мені здається, початок серпня – найкращий час. Ще тепло, але вже спеки немає, багато овочів і фруктів – весільний стіл дешевше обійдеться.
– Про весілля треба з батьками Мар’яни розмовляти, – сказала Оксана Андріївна. – У нас із тобою родичів немає, тож запрошувати нема кого, тільки я буду. А решта – їхні гості, тож банкет вони мають оплачувати. Мар’яночко, запитай батьків, коли ми зі Стасом до вас прийти зможемо, щоб усе обговорити.
Коли Мар’яна переказала батькам усю цю розмову, Лілія Вікторівна дуже здивувалася, а Ілля Олексійович навіть розсміявся.
– То це ти свого Стаса мала на увазі, коли цікавилася, чи візьму я на роботу людину без досвіду? – запитав він. – Ти хочеш сказати, що твій наречений, доживши до двадцяти одного року, жодного дня не працював, що в нього немає квартири і він живе за рахунок матері?
– Але Стас за місяць отримає диплом і шукатиме роботу, – сказала донька.
– У мене у фірмі шестеро студентів працюють на півставки, а влітку замінюють штатних працівників, які йдуть у відпустку. Троє з них цього року закінчать магістратуру – ось їх я візьму без розмов.
– Подумай, Мар’яно, – сказала мати, – мені здається, що Стас- не найвдаліший варіант. І не тому, що в нього нічого немає. Ми з твоїм татом теж із нуля починали. Але він, по-моєму, і не збирається нічого робити, а всі проблеми хоче вирішити за рахунок інших.
– Мамо, але я кохаю його! – вигукнула Мар’яна.
Порадившись, батьки Мар’яни вирішили, що не стануть перешкоджати доньці, і запросили Стаса і його матір для обговорення весілля.
– Я вже говорила Мар’яночці, що у нас близької рідні немає, тому з боку нареченого буду одна я. А ви, напевно, людей сто запросите? – запитала Оксана Андріївна.
– Та ні, ми теж вирішили обмежитися тільки своєю присутністю, – сказав Ілля Олексійович. – А то незручно якось: від вас нікого, а від нас – купа народу. Сукню Мар’яні купимо, щоб фотографії на пам’ять залишилися. Розпишуться, замовимо столик у ресторані на п’ять осіб. Посидимо своєю сім’єю.
– А куди діти у весільну подорож полетять? Стас вже й паспорт закордонний зробив. Мар’яно, ви вибрали?
– Що ви, Оксано Андріївно! Яка подорож? – здивувався батько. – Стасу треба вже зараз роботу шукати. І хто йому відразу ж відпустку дасть? Та й Мар’яна з середини червня до вересня працюватиме в мене у фірмі, як і торік. Та й на які гроші вони полетять? Стас зможе оплатити путівки?
– Ілля Олексійович! Дорогий! Невже ви для єдиної доньки грошей на весільну подорож не знайдете? – вигукнула Оксана Андріївна.
– Шановна свахо, я надаю молодим двокімнатну квартиру з ремонтом. Але вона порожня. Зараз треба купити туди меблі й техніку. А це, між іншим, недешево. Я, звісно, людина не бідна, але відразу і меблі, і подорож не потягну, – повідомив Ілля Олексійович.
– А що ж ви раніше про меблі не потурбувалися? – здивувалася Оксана Андріївна.
– Ми просто не розраховували, що дочка так рано заміж збереться, – пояснила Лілія Вікторівна.
– Ну, що, якщо все зрозуміло і питань більше немає, то ходімо за стіл, – запросив усіх Ілля Олексійович.
– У мене ще запитання є, – зупинив його Стас. – Скажіть, ви зараз оформите на нас із Мар’яною квартиру чи тільки після весілля?
– Дозвольте поставити вам, молодий чоловіче, зустрічне запитання: ви одружитеся з моєю донькою чи з моєю квартирою? – усміхнувся Ілля Олексійович.
– Зрозуміло, я одружуся з Мар’яною, але хочу, щоб не залишилося неясних моментів, – відповів Стас.
– Перший час ви будете в цій квартирі просто жити, і якщо жити будете добре, то через два роки я оформлю дарчу на Мар’яну. Я відповів на ваше запитання?
– Так, дякую, усе зрозуміло, – кивнув Станіслав.
А наступного дня Стас підійшов до Мар’яни після занять і сказав, що їм треба поговорити.
– Розумієш, Мар’яно, я все добре обдумав і дійшов висновку, що я поки не можу дозволити собі одружитися – у мене навіть роботи немає. Я думаю, що нам краще розлучитися. Вибач.
Стас розвернувся і пішов, а дівчина ще довго сиділа на лавці і не могла отямитися. Ще вчора вони обговорювали, як пройде їхнє весілля, а сьогодні все завалилося.
Наступні два дні Мар’яна не ходила на заняття – вона майже весь час плакала. Батьки не знали, як їй допомогти. За два з половиною тижні мала розпочатися сесія, а Мар’яна нерухомо лежала на ліжку й дивилася у стелю.
Тоді Лілія Вікторівна домовилася зі своєю знайомою і взяла довідку про те, що Мар’яна хвора. Зателефонувала куратору в університет і разом із дочкою полетіла на тиждень до Туреччини.
Два дні в Стамбулі та п’ять днів на пляжі на узбережжі Середземного моря якщо й не вилікували біль повністю, то принаймні повернули дівчину до життя.
Вона успішно склала сесію і почала працювати у фірмі батька.
Першого вересня Мар’яна була повністю готова до навчання. Усі події, пов’язані зі Стасом, здавалися їй такими, що відбулися в якомусь минулому житті.
Але новини, які повідомила їй подруга, змусили Мар’яну все згадати.
– Мар’яно, ти сидиш? – запитала Христина, увійшовши в аудиторію. – От і сиди і руками міцніше за стілець тримайся. Твій Стасик одружився!
Христина замовкла, бажаючи подивитися, яке враження ця новина справила на подругу.
– Він уже майже три місяці як не мій, – спокійно сказала Мар’яна.
– Ти не знаєш головного – з ким він одружився! – тримала інтригу Христина. – З Аліною Поляковою! Вона з ним в одній групі вчилася.
– Ну і щастя їм великого, – сказала Мар’яна.
– Ти що не розумієш? Адже Алінкін тато Стаса їй купив! І не кажи, що Стас в неї закоханий. У що там закохуватися? Зріст – метр п’ятдесят, вага під вісімдесят кілограмів, волосинки тоненькі й завжди немиті. І на личку, як казала моя прабабуся, чорти горох молотили. Та гаразд, з обличчя не воду пити! Але ж вона дурна – кожну сесію тато перездачу оплачує, та ще й заздрісна.
– Якщо Стас з нею одружився, значить, його все влаштовує, – сказала Мар’яна.
– Звичайно, влаштовує. Батьки Алінки їм на весілля подарували двокімнатну в будинку навпроти університету. Стас роз’їжджає на іномарці. І тесть їм обом оплатив магістратуру – разом навчатимуться, – закінчила свою розповідь Христина.
Розклад занять у магістрів було складено таким чином, що Мар’яні вдавалося практично не зустрічатися зі Стасом. Вони жодного разу не розмовляли – поруч із ним майже завжди була його дружина. Але й так було видно, що Стас не особливо щасливий. Хоча він отримав усе, що хотів – квартиру, машину, оплачене навчання. Заради цього він готовий був терпіти примхи недолугої й некрасивої дружини. Що ж, справді, “кожен обирає по собі”.
За рік Мар’яна вже сама дивувалася, як вона могла кохати цю людину. Спочатку вона відчувала до нього жалість, потім їй на зміну прийшла байдужість.
Дівчина закінчила університет. Останні два роки, навчаючись у магістратурі, вона після занять працювала у фірмі свого батька.
Якось, складаючи договір з одним із постачальників, Мар’яна познайомилася з Ігорем – симпатичним молодим чоловіком двадцяти восьми років, і через рік вийшла за нього заміж.
Як живе Стас, вона не знала. Та їй це було й не цікаво.Спеціально для сайту Stories
