На новенькій стоянці біля багатоповерхівки розгорталася ціла вистава. Молода та недосвідчена Таня вже десять хвилин не могла припаркувати своє авто. Як переляканий тарган, вона тикалася в усіх напрямках, розшукуючи щілину для свого автомобільчика, а з вікон будинків, немов із трибун амфітеатру, за нею спостерігали роздратовані глядачі.
Люди вигукували рекомендації прямо зі своїх кухонь та спалень, переважно радили спалити права, а залізного лева приспати. Більшість переймалася тим, що Таня так і не припаркується, інші боялися, що Таня припаркується в їхні авто. Сама Таня, і без того накачана адреналіном, просто була нажахана і вже була готова стати посеред майданчика, заблокувавши виїзд.
Якоїсь миті з-за рогу з пакетом продуктів у руках з’явився дядько Сашко — сторож місцевого будмайданчика. Чоловік цілодобово охороняв майбутній дитячий садок, який мав вирости прямо за парканом. Дядько Сашко був сином будівництва або батьком, або дбайливим дядьком — тут з генеалогією чорт ногу зломить.
Жив він на різних об’єктах уже 15 років, відколи згоріла його квартира. Помітивши це нічне шоу з вихлопами та криками, дядько Сашко почекав, поки машина затихне, а дівчина вийде із салону, і обережно підкрався ззаду. Поки Таня гірко плакала, дядько Сашко шмигнув усередину і, зачинивши двері, увімкнув запалювання.
Під погрози Тані та гучні оплески мешканців будинків він із першої ж спроби загнав залізного лева між двома сплячими джипами. Автоледі накинулася на лисого д’Артаньяна у сірому спецодязі, бо як же вона зранку виїде. Питання було доречним. Дядько Сашко славився своєю компактністю та худорлявістю.
Він міг дістати ковпачок від зубної пасти, що завалився за пралку, не відсуваючи її від стіни, і пройти на літак як ручна поклажа. Відчинивши двері на кілька сантиметрів, щоб не подряпати сусіднє авто, чоловік витік з машини, як кефір з пакета, і знову прийняв твердий агрегатний стан. Він з посмішкою сказав, щоб дівчина постукала йому у будку і він авто вижене.
Ідея Тані не сподобалася, але бути ворогом сусідів хотілося ще менше. Дівчина пирхнула, забрала ключі та пішла. Дядько Сашко закинув пакет із продуктами у вагончик і вийшов, щоб подихати повітрям. Паркування мешканців виглядало гірше, ніж рентген мотоцикліста. Здавалося, люди не знають, що така взаємоповага, чи просто не орієнтуються у габаритах.
Машини стояли абияк. Дівчина була не винна у тому, що їй було складно припаркуватися. Таня з’явилася на порозі сторожової будки о сьомій ранку і тільки було занесла кулачок, щоб грізно постукати, як двері відчинилися самі. На порозі з’явився дядько Сашко з двома стаканчиками кави, один із яких простяг гості.
Поки дівчина пила каву, чоловік спритно вирулив її машину і, як справжній джентльмен, подав дамі руку. Цього ж вечора пролунав стукіт у будку. На порозі знову з’явилась Таня. Вигляд у неї був винний, а в руках вона навіщось тримала ключі від машини. Дядько Сашко зрозумів усе без слів. За п’ять хвилин справа була зроблена.
Разом із ключами вона простягла сторожу кілька сотень. Чоловік відмахнувся від грошей. Вона буквально засунула гроші до рук сторожа і, коротко попрощавшись, пішла. Тепер вона звертатися до нього щодня. У них склалася налагоджена схема: Таня під’їжджала до майданчика, дзвонила дядькові Сашкові, той виходив та паркував її машину.
А дівчина йому тепер платила щотижня. Це був невеликий, але стабільний прибуток. Гроші гріли кишеню, але у душі оселився якийсь дискомфорт. Сторожеві було соромно брати плату за такі дріб’язкові рухи тіла, і він почав робити трохи більше: скидав з авто листя, стежив за тим, щоб її машину ніхто не перекривав.
Іноді пропонував допомогти дівчині з перевіркою мастила та заливанням склоомивача. Через кілька тижнів дядько Саша помітив по монітору, як до нього в ночі наближається хтось в драповому пальті. Навіть через чорно-білу камеру було видно похмурі жіночі брови. Дядько Сашко зустрів прибульця професійним питанням про те, хто йде.
Жінка, навіть не привітавшись, запитала, чому він паркує машину Тетяни, бо якщо він паркувальник, то має це робити для всіх, а не для обраних. Дядько Сашко був дуже здивований таким випадом і швидко описав ситуацію. Почувши про гроші, жінка зухвало кинула, що вона не в злиднях живе і теж може платити і почала розповідати про те, яка в неї машина.
Дядько Сашко ввічливо пояснив, що він не паркувальник, а просто сторож на будівництві, але жіночка не відступала. Дядько Сашко їй не відмовив, та й гроші справді були дуже доречними. Він давно хотів собі ноутбук у будку. Тепер у його вагончику, крім ключів від кранів та екскаваторів, на гвоздиках висіли два ключі від машин.
Отримуючи гроші за паркування, дядько Сашко продовжував стежити за машинами своїх «клієнтів»: очищав від бруду, стежив, щоб ніхто не пхав під двірники безглузду рекламу, відганяв котів та голубів. Клієнтура паркувальника почала рости, залишаючись переважно жіночою. Чоловіки тільки сміялися і кепкували, порівнюючи своїх сусідок з різними звірами.
Настали холоди. Дядько Сашко тепер очищав машини від снігу, допомагав із замерзлими гальмами, перевіряв рівень незамерзлої рідини. Він створював комфорт. Незабаром один із чоловіків не витримав і як би ненароком запитав у дядька Сашка, чи не може він вночі прогрівати його двигун. Дядько Сашко, вперши снігову лопату в кучугуру, неохоче погодився.
Через тиждень він вручив сторожу ключі та простяг пару сотенних купюр. Конкретного цінника ніхто не встановлював. Кожна людина платила виходячи зі своїх моральних принципів, але працював дядько Сашко однаково для всіх. Йому просто подобалося щось робити. Іноді до нього приходили за лопатою, бувало, просили позичити інструмент для ремонту.
Люди залишали в його вагончику зняті на вихідні акумулятори, пили вранці каву, яку готувала для них сторож, і говорили з ним про життя, поки грілися мотори. Кожні два дні сторож забивав у стіну вагончика новий гвіздок для чергового ключа і заносив дані до свого зошита з графіком паркування. Відтепер машини у дворі стояли рівними рядами.
Кожен тепер міг виїжджати без допомоги паркувальника, але людям дуже подобається цей новий сервіс. Приємно було сісти вранці у вже нагріту та очищену машину, отримати стаканчик кави та побажання гарного дня. Раз на тиждень сторож виганяв усі машини, які міг, і домовлявся з трактористом, щоб той прибрав сніг.
Вільного місця стало стільки, що дядько Сашко, взявши ініціативу у свої руки, купив ялинку на гроші, подаровані йому мешканцями двору на честь новорічних свят, і за допомогою знайомого кранівника встановив її посеред стоянки. Але залишалися й такі, хто був проти самодіяльності. Деякі люди відмовлялися навіть від безкоштовної допомоги, називаючи його шкідником.
Вони чомусь вважали, що дядько Саша неодмінно розіб’є чиюсь машину. Так і сталося одного разу. Він хоч і стежив за паркуванням, але не міг покинути основну роботу. Однієї темної сніжної ночі на будівництві почулися звуки. Хтось заліз на територію. По камерах дядько Сашко побачив темний силует біля заліза та кинувся перевіряти.
Непроханий гість шумів, чимось стукав і навіть кілька разів завив, немов пес, що провалився в канаву, але сторож не встиг його спіймати чи навіть помітити. Чоловік зник через дірку в паркані і кинувся навтьоки. Вранці дядька Сашка розбудив нервовий стукіт у двері. Один з клієнтів був
За хвилину вони вже стояли біля ДТП. На розі позначеного бампера справді зяяла свіжа вм’ятина і виднілося кілька подряпин. Машина, що стояла поруч, отримала косий удар у двері, на яких виднілася чорна фарба. Напрошувався очевидний висновок: водій не вписався в поворот і зачепив сусідню машину, а потім вдав, що нічого не сталося. Водієм був дядько Сашко.
Дядько Сашко не пам’ятав, щоб зробив щось подібне, але вважав себе зобов’язаним розплатитися за надану йому довіру. Зі свого сейфа він дістав усі гроші, що відклав на початковий внесок по іпотеці, і передав постраждалим. Цього, певна річ, не вистачило, і він написав розписку. Цього ж дня сторож роздав усі ключі, сказавши, що звільняється.
Люди були страшенно засмучені, але у світлі подробиць вирішили, що так справді буде краще. Але біда не приходить одна. На будівництві чоловік теж став користуватися поганою славою. Це поєднання діяльності відгукнулося йому трьома вкраденими склопакетами. Настала чорна смуга. Мешканці вирішили, що зможуть домовитися між собою.
Думали, що самі нормально ставитимуть машини без сторонньої допомоги. Але не змогли, і поступово паркування почало перетворюватися на те, що було до втручання дядька Сашка. Сам сторож вирішив, що як тільки розплатиться за вікна і віддасть залишок за аварію, то звільниться з будівництва та знайде щось менш відповідальне.
Він уже збирався викласти в інтернет резюме, але тут якось до нього в двері постукала Таня і попросилася в гості. Дівчина простягла списаний із двох сторін аркуш формату А4 і заявила, що він має повернутися. Дядько Саша лише відмахнувся від неї. Дівчина не заспокоювалася і повідомила, що питання з боргом вони вирішатть самі, а власники авто вже й забули про все.
Дядько Сашко знизав плечима і просто запропонував каву. Тут у двері знову постукали. Сторож відкрив і побачив на порозі Андрія — господаря одного з пом’ятих авто. З’ясувалося, що в той вечір в нього працював відеореєстратор, і все записав. За хвилину всі троє вже дивилися кіно із цікавим сюжетом. На записі було видно, як чорний «Рено» одного з водіїв, що не користувався послугами паркувальника, в’їхав у двері червоної машини.
Потім він розвернувся і припаркувався в сусідньому ряду так, щоб вм’ятина не впадала у вічі. За десять хвилин на «Тойоті» заїхав дядько Сашко, акуратно повернув біля червоної машини, заглушив двигун і пішов на будмайданчик. Дочекавшись, поки він піде, господар «Рено» та його пасажир вийшли. Судячи з ходи, обидва були у святковому настрої.
Один побіг на будівництво, відволікати сторожа, а другий за допомогою якоїсь залізяки пом’яв бампер сусідові, інсценувавши наслідки аварії. За кілька днів паркувальника поновили на посаді, а ще за тиждень з’ясувалося, що склопакети з будівництва незаконно вивіз до себе на дачу субпідрядник. Його здав один із будівельників, якому він не заплатив за мовчання.
Під керівництвом дядька Сашка стоянка швидко повернулася в пристойний стан, а винного було покарано та колективно вигнано з території загального паркування. Сторожу допомогли з офіційним оформленням та уклали з ним повноцінний договір, а для фіксації всіх майбутніх порушень на кут будинку встановили відеокамеру.
Так минуло два роки, садок офіційно був добудований, а місце проживання дядька Сашка відправили на чергове будівництво, але ніхто не переживав. Справа в тому, що цього дня дядько Сашко укладав угоду з банком. Завдяки двом роботам чоловік назбирав гроші на хороший початковий внесок і тепер переїжджав до своєї квартири на першому поверсі з вікнами на паркування.
