Женя часто приходила на місце спочину батька. Вона ніяк не могла повірити, що тата більше немає і ніколи не буде.
Здавалося, ніби зовсім недавно вони ще грали з ним у шахи, розгадували кросворди, ходили в ліс по гриби. А минув уже рік, як його не стало.
Той день Женя запам’ятала на все життя. Зателефонували з роботи і так буденно повідомили, що тато пішов з життя на робочому місці, серце не витримало, швидку навіть не встигли викликати.
І Женя у 30 років залишилася сиротою. Мами не стало, коли їй було 2 роки, вона зовсім не пам’ятала її через свій вік. Татові допомагали дві бабусі, по черзі. Женя дуже вдячна їм, вона завжди була нагодована, доглянута, оточена любов’ю. Дитинство було щасливим.
– Ну привіт, тату! У мене все добре, збираємося одружитися з Олегом. Знаєш, він мені чимось тебе нагадує. Такий самий розумний, розсудливий і працьовитий.
Упевнена, він би тобі сподобався. Знаєш, сьогодні прочитала вірш і подумала, що це ж про мене. Ось послухай…
– Гарний вірш.
Женя здригнулася. Вона думала, що тут одна. Коли прийшла на місце поховання до батька, поруч нікого не було. Вона повернула голову на звук голосу і побачила хлопчика років 9-ти, у футболці та джинсах. Він сидів на сусідній лавці й гойдав ногами.
– Хлопчику, ти мене налякав! Я думала, що тут одна!
– Дивно, що ви мене бачите і чуєте. Вперше таке.
– Не розумію, поясни.
– Мене насправді немає. Ви бачите мій образ, привид. Не знаю чому, але я можу переміщатися куди завгодно, за мною там ніхто не стежить. Мій наставник вічно зайнятий, і я можу втекти.
Я так сумую за мамою і бабусею. У мене досі сильний зв’язок із цим світом. А мама вживає і не приходить на мою мог.лу, а мені від цього погано. Додому до нас я не хочу приходити, засмучуюся.
Женя завмерла, слухаючи хлопчика. Що він говорить? Які світи? Привид, той світ… Він явно не в собі.
Женя підійшла до нього і поглянула на місце спочину, біля якого він сидів на лавці. На хресті висів портрет цього хлопчика. Євген Полозенко, пішов з життя у 9 років.
Женя здригнулася від страху й жаху. Наче в містичному фільмі.
Хлопчик продовжував бовтати ногами.
— Ну що, переконалася? Так, це можливо. Просто не всі можуть нас бачити, лише одиниці. У нас з тобою збіглися вібраційні поля. Насправді см.рть — це не страшно. Раз — і все, ти вилітаєш з тіла. Більше не боляче, ти можеш літати зі швидкістю світла, розум чистий і ясний.
І знаєш, немає ніякого пекла чи раю. Все набагато простіше. Але я не можу розповісти, нам заборонено. Прийде час, і ти сама все дізнаєшся.
– Євгене, а чому ти пішов з життя?
– Рак кр.ві. Я у мами єдиний син. Був. Вона зможе народити ще доньку, якщо кине прикладатися до чарки. Є навіть бажаючі стати її донькою, але ще не час. Їй треба допомогти. І ти це зробиш.
– Я? Як саме?
– Я назву адресу, сходи туди, будь ласка. Попроси, нехай прийде до мене. Вона мене не побачить, але я буду бачити і чути її. Можливо, я більше не зможу сюди приходити, а я так хочу тут її побачити…
Євген продиктував адресу, вона записала її в телефон.
– Євгене, може, я задам дурне питання… А ти мого тата не бачив? Він рік тому пішов з життя…
– Бачив. У нього все добре, він там головний, допомагає новачкам освоїтися. Він у цей світ не може приходити, заборонено. Але він тебе чує і завжди радіє, коли ти тут буваєш. Ти молодець, не ридаєш, як моя мама раніше, коли приходила сюди. Мені дуже боляче від її страждань…
– Євгене, передай татові, що я його дуже люблю і сумую. Я рада, що у нього там все добре!
Раптом хлопчик зник. Що це було, галюцинація? Але ж вона його чітко бачила і чула. Хто їй повірить?
Женя повернулася додому. Весь вечір вона думала про цього хлопчика. У потойбічний світ вона не особливо вірила, вважала, що це все казки. А раптом там і справді щось є…
Дуже хотілося поділитися цим з Олегом, але боялася, що він вважатиме її божевільною. Краще промовчати. І треба заїхати за адресою, яку назвав Євген, перевірити, чи справді там живе його мама.
Наступного дня, після роботи, Женя поїхала на своїй машині за тією адресою. Їхати було недалеко. Старий п’ятиповерховий будинок, у дворі на лавці сиділи літні жінки, захоплено обговорюючи когось.
– Доброго дня. Скажіть, будь ласка, а ви знаєте сім’ю Полозенків? У якому під’їзді їхня квартира?
Жінки оглянули її з ніг до голови з певною підозрою.
– А ви по якій справі до них? З соцзахисту?
– Ні, я з особистого питання. Так знаєте, де вони живуть?
– Знаємо, звичайно. Тільки Галка мабуть спить, можете не достукатися. Як син пішов з життя, так від горя до пляшки й прив’язалася. Мати вже з нею замучилася.
– Зрозуміло. А сина її Євген звали?
– Так, Євген. Хороший хлопчик був, завжди вітався, ввічливий такий, не хуліган. Швидко згас, лікарі не змогли врятувати.
Женя подякувала всезнаючим сусідкам і пішла шукати квартиру Полозенків.
На дзвінок ніхто не відкривав. Женя почала стукати і почула шаркаючі кроки. Двері відчинила кучерява, сонна жінка у квітчастому халаті.
– До кого ви?
– Доброго дня. Я до вас, Галино. Є справа.
– Вип’єш зі мною?
– Ні, вибачте. Мені треба щось вам передати. Від Євгена.
У жінки від подиву округлилися очі. Вона широко відчинила двері й запросила її до квартири.
– Я не знаю, хто ви, але чомусь вірю. Розповідайте.
Женя розповіла все, як було, слово в слово. Галина уважно слухала, а потім голосно розплакалася.
– Пробач мене, синку! Я ж відчувала, що він тут був, відчувала! Але горе таке сильне, що я, наче в тумані була. Віриш, як ви.’ю, нічого не пам’ятаю, і мені так легше. А синочку це, виявляється, шкодить.
Я тобі вірю. Мені треба кинути, інакше я з розуму зійду. Я обов’язково піду до нього туди… Хоча це так важко і боляче, бачити мог…у своєї дитини, серце на шматки розривається…
– Галя, давайте я запишу вас до психолога. Це моя знайома, вона допоможе, обіцяю. І, будь ласка, більше не вживайте.
– Женечка, дякую тобі, добра душа! Я на все готова заради сина! Обіцяю, більше ні краплі. І на роботу вийду. Досить з розуму сходити.
Женя була рада це чути, і вона вірила, що так і буде. Вона залишила номер телефону психолога і пішла. На душі було добре і спокійно. Вона виконала прохання Євгена.
Наступного разу, прийшовши до тата, Женя підійшла до місця спочину хлопчика. Там лежав старий шкіряний м’яч і цукерки. Значить, мати виконала обіцянку, прийшла.
Євгена більше вона не бачила.
А через рік, на Радоницю, Женя прийшла з Олегом до тата. Поблизу стояла Галина з чоловіком і бабуся. Галя дуже змінилася. Виглядала свіжою, доглянутою.
Побачивши Женю з Олегом, вона підійшла до них.
— Вітаю. Женя, величезне тобі спасибі. Як бачиш, я виконала свою обіцянку. З того часу ні краплі. І навіть вийшла заміж за колегу. І в нас буде донька! Все, як казав синочок, збулося. Завдяки тобі!
Галина і Женя обнялися, ніби знали одне одного дуже давно. Олег стояв здивований, не розуміючи, хто ця жінка і про що вона говорить.
У наступні роки Женя з Галею періодично зустрічалися на цвинтарі і завжди раділи, бачачи одне одного. А десь там, далеко, посміхався хлопчик Євген, радіючи, що у мами все добре…
