Таня серед усіх подруг була найрозумнішою. Мало того, що вона добре вчилася, так ще й могла давати слушні поради. Будь-яку життєву ситуацію вона бачила наскрізь. Ось і зверталися до неї дівчата спочатку в коледжі, а потім і в університеті, куди вона вступила.
Своїй одногрупниці Ларисі Тетяна передбачила, що у тієї нічого не вийде з Ігорком, студентом другого курсу. Аж надто легковажний той Ігорок.
Йде поруч із Ларисою, а сам по сторонах так очима кидає. Спочатку Лариска не повірила, навіть образилася на Таню, але потім подякувала їй.
— Якби ти не відкрила мені очі на Ігоря, я б ще більше прив’язалася до нього, а потім лила б сльози рікою. А ти сказала мені правду, хай і не надто приємну. Я придивилася — і зрозуміла: він не такий, яким хоче здаватися. Тому й розійшлася з ним.
— Не переймайся, Ларисо, ти ще зустрінеш свого єдиного і будеш з ним дуже-дуже щаслива.
— Хотілося б вірити, — зітхнувши, відповіла Лариса. Вона ще думала про Ігоря й переживала. Але вже влітку поїхала з батьками до родичів, де познайомилася з хорошим хлопцем. Вони почали зустрічатися, і, коли Лариса навчалася на передостанньому курсі, зіграли весілля.
Лариса запросила багатьох дівчат зі своєї групи, а для Тані підготувала особливу роль — подружки нареченої.
Тетяна раділа за подругу, цілий вечір танцювала зі свідком — симпатичним молодим чоловіком на ім’я Валентин.
Високий і кароокий, він справив на Таню враження, але вона не показувала цього, хоча й не відштовхувала залицяльника.
Після весілля він почав приїжджати до містечка, де жила й навчалася Таня, запрошував її в кіно та до театру. Дівчина погоджувалася проводити з ним час, але не підпускала його до себе близько.
А через три місяці він запропонував їй вийти за нього заміж. Він соромився, заїкався, не знав, як вимовити ці заповітні слова. Таня вислухала його й відповіла:
— Я згодна.
Вони одружилися й переїхали жити до нього. Тетяна була впевнена: у них із Валентином усе буде добре. Іншого не дано, бо він її обожнює, а вона теж його кохає. Нехай без пристрасті й вогню, не втрачає голови, але все-таки вона кохає його за ніжність, порядність і надійність.
І сім’я в них буде міцною. У цьому Тетяна була впевнена.
У шлюбі лідером була вона, а Валентин звик їй підкорятися. Не можна сказати, що він був підкаблучником, ні. Просто Таня вміла так повернути ситуацію, що Валентин погоджувався з її думкою, але вважав, що це він так вирішив.
Таню та Валентина пов’язували дружні стосунки з родиною Лариси. Вони часто разом святкували свята, а іноді виїжджали на природу. Загалом, усе було добре.
До певного моменту.
***
Минуло дванадцять років. Тетяна подарувала чоловікові сина Микиту та доньку Марійку. Здавалося, ніщо не може зруйнувати це щастя.
Усе сталося несподівано. Тетяна, яка й подумати не могла, що можна закохатися з першого погляду, саме так і закохалася.
На підприємство, де вона працювала, прийшов Микола — молодий чоловік, який був молодший за неї на вісім років.
Тільки-но він зайшов до кабінету Тані й поглянув на неї — вона зніяковіла, хоча такого з нею ніколи раніше не траплялося.
«Що це зі мною? Я ж не маленька дівчинка. Чому ж тоді я розгублююся й червонію в присутності цього хлопця?» — запитувала себе Тетяна, але відповісти на ці питання не могла.
Вона не розуміла, що з нею відбувається, але почала уникати зустрічей з Колею на роботі, хоча водночас стежила за ним, спостерігала.
Керівник попросив Таню допомогти молодому чоловікові, ввести його в курс справи. І Коля уважно слухав Тетяну. Вона ж усе розповідала, намагаючись не дивитися на Миколу.
Минув місяць. Таня якось навчилася тримати себе в руках, але, як і раніше, ніяковіла, коли Коля заходив до неї в кабінет. Він не міг не помітити, що Таня відводить погляд і намагається не дивитися на нього. І в один прекрасний момент підійшов до неї так близько, що вона почула його уривчасте дихання, і… обійняв.
— Не чини опору своїм почуттям, чуєш? Я ж бачу, як ти на мене дивишся, — промовив Микола.- Я не можу перебувати поруч із тобою, розумієш? Хочу підійти, обійняти й…
— Ні, не треба, не варто, — відповіла вона й спробувала вирватися з обіймів, але їй це не вдалося. — Я заміжня, у мене є діти.
— Ну і що з того, якщо нас так тягне одне до одного, якщо ми обоє згораємо від бажання? — запитав він і поцілував її прямо в робочому кабінеті.
— Іди, будь ласка, — невиразно промовила вона. — Прошу тебе.
Коля пішов, але повернувся наприкінці робочого дня. Він нічого не сказав, а просто простягнув Тані папірець, на якому була написана адреса.
— Що це? — запитала вона.
— Я хочу запросити тебе на побачення. Хотів би в кафе, але не можна. Твій чоловік може дізнатися. А там нас ніхто не знайде.
Таня прочитала те, що було написано.
— Це ж на іншому кінці міста.
— Я викличу таксі, не хвилюйся.
— Ні, не можу. Ні.
— Не поспішай, подумай. Не відмовляйся від щастя, — Коля прошепотів останні слова й доторкнувся до руки Тані. Вона відчула, як по тілу пробіг холодок.
***
Вночі Таня ні на хвилину не заснула. Вона лаяла себе, дорікала собі за те, що могла ось так закохатися. Дивилася на чоловіка, який спав і тихо сопів, і розуміла, що почуттів до нього зовсім не залишилося. Так, була повага, але це не те, що вона відчувала до Колі.
Наступного дня Таня прийшла на роботу, не маючи наміру нікуди їхати. Микола зайшов до неї незадовго до обідньої перерви й прошепотів:
— Я викликав таксі. Воно скоро під’їде. Я чекатиму за поворотом. Потім поїдемо разом.
І Таня не змогла відповісти «ні». Вона не розуміла, якою магнетичною силою володіють слова цього молодого хлопця, але відмовитися не змогла.
Як тільки вони увійшли до квартири, Коля підхопив її на руки й поніс до спальні, обсипаючи Тетяну поцілунками. Вона відповідала йому.
Вони схаменулися, коли все вже сталося. Тетяні стало соромно, вона почала швидко застібати блузку. На Колю дивитися навіть не хотіла, соромилася. Він же, навпаки, спостерігав за Танею. Бачив її збентеження й заспокоював:
— Хіба тобі було погано зі мною, кохана?
— Добре.
— І мені. Дуже добре! Такої пристрасті у мене ще ніколи й ні з ким не було. Я кохаю тебе! Ти мені потрібна! Повір, я кажу чисту правду.
— Не знаю, не знаю, — повторювала Таня.
Вдома вона посварилася з чоловіком. Це була їхня перша серйозна сварка за дванадцять років спільного життя. Ініціатором сварки стала Таня.
Вона злилася на себе й на Валентина. Почала чіплятися до нього через кожну дрібницю. Слово за слово, і в результаті почалася сварка.
І наступного дня Таня вже цілком спокійно вирушила з Миколою до орендованої квартири. Там вона на годину забула про все. Їй було добре, а більше нічого не існувало.
***
Таня й Коля дуже ретельно приховували свої стосунки. На роботі практично не спілкувалися. Тільки по справі, не більше. І два-три рази на тиждень їздили на побачення в ту саму квартиру, яку Коля орендував на годину.
Але все таємне колись стає явним. Таня завагі.ніла від Миколи. Коли дізналася про це, не знала, що робити. Він поспішив її заспокоїти.
— Не переймайся, кохана. Я готовий взяти на себе відповідальність.
— Але у мене ще двоє дітей!
— І що з того? Будемо жити всі разом!
— Де? Скажи мені, будь ласка?
— Не знаю, але я щось придумаю.
— Ні, народжувати я не буду, — рішуче відповіла Таня. І вже ввечері вирушила до лікаря. У жіночій консультації їй дали направлення. Залишалося здати аналізи й зробити те, що вона задумала. І Таня б так і вчинила, якби… у кабінеті не побачила двоюрідну сестру чоловіка.
«Ні, тільки не це, — сказала собі Тетяна. — Вона про все розповість Валентину». Від однієї лише думки їй стало зле. З чоловіком у неї вже давно не було близьких стосунків.
Треба було терміново щось робити. І Таня вирішила звернутися до Лариси, у якої були зв’язки скрізь, у тому числі й у медицині. Подруга, дізнавшись про вагі.ність від іншого чоловіка, здивувалася:
— Ну, ти й даєш! Ніколи б не подумала. Ти ж завжди була розсудливою.
— Не нагадуй, Ларисо, сама себе не впізнаю. Але як тільки бачу його, так і втрачаю над собою контроль.
— Ну й справи! — відповіла Лариса, а потім продовжила: — Хотіла б тобі допомогти, але не можу. У мене немає таких знайомих.
Таня повернулася додому засмучена. Валентин кілька разів запитував її, що сталося, але вона мовчала.
Наступного дня бідна Таня дізналася ще одну новину: Коля звільнився через зміну місця проживання. Вона зрозуміла: він просто втік від відповідальності. Намагалася зателефонувати, але абонент був поза зоною.
Таню плакала ввечері, коли до неї підійшов чоловік. Він почав її втішати, говорив, що у них зараз не найкращий період у житті, а потім почав обіймати й цілувати Тетяну.
А наступного дня здивував її тим, що купив одразу чотири путівки на тур європейськими містами.
Яким же було здивування Тані, коли в автобусі вона побачила Колю. Він був не сам, а разом із молоденькою блондинкою. Вони весь час трималися за руки й дивилися один на одного закоханими очима.
Для Тетяни це був жорстокий удар. Добре, що діти не давали їй повністю зануритися у власні думки. Та й Валентин завжди був поруч. Він дбайливо запитував, що подати або що зробити. І Тані було приємно відчувати таку турботу. А ось Коля поводився так, ніби вони не були знайомі.
Наприкінці подорожі одна літня жінка, яка поїхала в тур сама, подивилася на їхню сім’ю й сказала:
— Як приємно на вас дивитися! Серце радіє, коли дивишся на такі ніжні й теплі стосунки! Вам пощастило з чоловіком!
— Так, мені дуже пощастило! — відповіла Таня. Вона вже й сама дивилася на свого Валентина іншими очима.
***
Після поїздки Таня втратила дитину. Мабуть, така доля. Стосунки з Колею стали для неї уроком на все життя. Вона й досі не розуміє, що на неї тоді найшло, чому вона зв’язалася з цим легковажним чоловіком і як могла зрадити Валентина.
Прозріння все-таки прийшло до неї, а разом із ним повернулися згаслі почуття.
А через два роки у Тетяни та Валентина з’явилася третя дитина.
