Я завжди знала, що шлюбні аферисти існують. Іноді про них можна почути в новинах або передачах по телебаченню. Але я завжди думала, що це десь там далеко. Це може статися з тим, хто багатий, а не проста дівчина, як я.
Точно не я. Проте все в цьому житті буває вперше. Я дуже швидко вийшла заміж за прекрасного хлопця. Не минуло й півроку, як ми кинулися до найближчого РАГСу і з’єдналися узами шлюбу.
Я була безмежно щаслива, адже коханий красивий, розумний, чарівний. Він завжди готовий підтримати розмову і допомогти в будь-якій справі. Він регулярно дарував квіти, обсипав компліментами – ідеальний чоловік.
Однак цей ідеал дуже часто знаходить привід не з’являтися вдома. Після трьох місяців щасливого шлюбу я раптом зрозуміла, що бачу свого чоловіка не так часто, як хотілось би.
То він у відрядження на тиждень, то далеким родичам за містом потрібно допомогти, то ще щось… Якоїсь миті мене це настільки розлютило, що я йому заявила, щоб йшов ночувати до свого начальника, якщо нецікаво зі мною.
І він пішов. Сказав, що дочекається, коли я заспокоюся, і повернеться. Наступного дня я повернулася з роботи і пішла в душ. Після водної процедури я одягла халат і вийшла в коридор. Чоловік уже повернувся.
Було чутно, як він ходить по спальні. Я пішла до нього, але переді мною стояв незнайомий хлопець. Високий, не старший за чоловіка, на обличчі суміш здивування і злості. Незнайомець сказав, що він власник квартири.
Я не могла повірити в те, що коїлося. Хлопець показав мені свою документи і дійсно – він власник квартири, а ще й мій чоловік. Я стояла як укопана, намагаючись перетравити нову інформацію. Мій чоловік – самозванець?
Бути того не може! Адже ми разом платили за все. Хоча я ж жодного разу не бачила іпотечного договору, він мені не показував. Та й я не просила. Виявилося, що той, кого я вважала чоловіком, просто шахрай.
Він вкрав паспорт у свого друга і поки той був у відрядження за кордоном, привласнив його життя та майно. Хлопець сказав, що шахрай в поліції і просто так не викрутиться. Я надійніше запахнула халат.
Незабаром я побачила «чоловіка» в “істинній подобі” за ґратами. Дала всі свідчення і вирішила викинути цю людину зі свого життя. Осягнувши істину розчарування в собі як у жінці, я вже збирала речі у квартирі свого нового старого чоловіка.
Він зголосився допомогти мені з коробками. І поки він допомагав мені складати речі, ми розговорилися. Ми посміхнулися одне одному. Сама не знаю чому, але я почала ніяковіти від його посмішки.
Підхопивши коробку, я кинулася до виходу. Він із двома коробками йшов слідом за мною. Опинившись поруч із машиною, ми обійнялися і побажали один одному удачі.
Я сіла за кермо, завела двигун і, виїжджаючи з двору, краєм ока спостерігала, як мій чоловік за документами махає мені рукою. Все-таки він дуже приємна людина. Може, не дарма нас доля одружила?