– А ви наша нова сусідка? – почула Юля. Вона обернулася і зустрілася з колючим поглядом невисокої, повної жінки. Поруч із нею стояв хлопчик років 8, а перед нею був візок із дівчинкою років 2.
– Так, вітаю, – Юля широко посміхнулася. – Я – Юля.
– Дуже приємно, Оксана. А ви незаміжня?
– Поки що ні. Скажіть, а можна прибрати кудись велосипед і візок. А то я до квартири потрапити не можу.
– Так, звісно. Зараз приберемо. Кость, затягуй у квартиру, – розпорядилася сусідка, – До речі, у мене діти і мені не хотілося б, щоб у вас були вечірки, – сусідка знову кинула на Юлю колючий погляд.
– О! Я теж не люблю вечірки. Тож із цим проблем не буде, – запевнила її Юля.
– Вибачте, що ми вам забарикадували двері. Просто тут уже давно ніхто не жив, – почала говорити Оксана і Юля помітила, що її погляд потеплішав.
– Нічого страшного. Я б на вашому місці теж скористалася зайвим простором, що раптом нізвідки з’явився.
– Якщо щось знадобиться, то звертайся, – Оксана легко перейшла на “ти”.
– Дякую. Обов’язково, – кивнула Юля. Вона зробила крок до своїх дверей, відчинила їх і нарешті зайшла у свій новий дім. Вона не бачила, але і Оксана, і її син намагалися зазирнути до неї у квартиру.
Юля зачинила двері. Потім дістала зі свого рюкзака капці, вдягла їх і стала обходити свої володіння.
Взагалі, Юлі пощастило: їй залишила у спадок цю квартиру тітка. При цьому сама тітка вже давно не жила тут, а жила на дачі. Максимум що вона робила, приїжджала сюди на кілька днів на два чи три місяці, щоб заїхати до лікаря, виписати якісь ліки й купити їх.
Саме тому, ніякої їжі на кухні не було, а всі шафи були забиті речами тітки. Сумно було те, що речей було багато, та й квартира потребувала ремонту, хоча б косметичного.
Юля зітхнула. Вона повернулася на кухню, поставила кип’ятитися чайник і стала розбирати свій рюкзак.
Юля вже деякий час працювала з дому. Тому вона стала планувати свою роботу так, щоб у неї був час на розбір тіткових шаф і рішення що ж робити з її речами. Частину з них вона прилаштовувала родичам, частину продавала, а частину просто викидала.
До речі, більшу частину в неї забрав якийсь театр, у якому збиралися використовувати їх для вистав.
Після того, як з речами було все закінчено, Юля стала віддирати старі шпалери. Поєднувати роботу і видалення шпалер було досить важко. Тому в обід Юля стала виходити на лавочку, щоб подихати свіжим повітрям. І так, ця лавочка знаходилася на дитячому майданчику.
І, звісно ж, в один із днів, вона зустрілася там з Оксаною та її дітьми.
– Привіт! – Оксана випустила доньку в пісочницю і сіла поруч із Юлею. – А ти що, у відпустці? – запитала вона.
– Привіт! Ні. Не у відпустці.
– Хворієш?
– Ні.
– А що ти тоді робиш удень на вулиці?
– Та я просто віддалено працюю. Зараз втомилася трохи і вийшла подихати свіжим повітрям для перезавантаження.
– А, зрозуміло, – протягнула Оксана.
Юля сердилася: ця Оксана, напевно, подумала, що Юля сидить увесь час удома і нічого не робить, і тому стала заявлятися до неї щоранку під приводом випити чашечку чаю.
Перші кілька разів Юля пустила її і вони справді пили чай і базікали. Але ця балаканина тривала так довго, що Юля не могла нормально почати працювати. І тоді Юля почала вдавати, що її немає вдома, але Оксана старанно дзвонила і дзвонила в її квартиру, і навіть стукала, і кричала: відкрий, я знаю, що ти вдома! І, звісно, Юлі доводилося відчиняти і вдавати, що вона щойно прокинулася.
Потім Юля прямим текстом сказала Оксані, що вранці вона зайнята. Що вона може разом зустрітися і поговорити, але краще про цю зустріч домовитися заздалегідь. Оксана підібгала губи, але приходити вранці перестала.
****
Юля була вдома і працювала.
“Так, зараз 12, обідати піду о першій,” – вирішила вона. І тут пролунав дзвінок у двері.
“Невже це знову Оксана?” – промайнуло в голові в Юлі. Вона тихенько підійшла до вхідних дверей і подивилася у вічко: це була не її сусідка, а її син. І, звісно, Юля відчинила двері.
– Вітаю, тітко Юлю, – сказав він.
– Привіт, щось сталося? – Юля чомусь вирішила, що обов’язково має щось трапитися.
– Ні, нічого. Я зі школи прийшов.
– Молодець. І? – Юля дивилася на Костю зі здивуванням.
– У нас зараз Сонечка спить, і мама сказала, щоб я посидів у вас кілька годин, – ось так просто сказав Костя.
Від такої безцеремонності Юля ледь не задихнулася, але взяла себе в руки і посторонилася, даючи можливість пройти Костику у квартиру.
– Тільки не заважай мені, гаразд, – попередила вона його.
– Звісно, тітко Юлю. Ви мені можете якусь справу доручити і я зроблю.
– Нічого не треба. Приготуй собі чай і поїж що знайдеш у холодильнику, – Юля повернулася на своє робоче місце і ще довго не могла заспокоїтися.
Так, Костик почав приходити до неї майже щодня. І Оксані було байдуже, що Юля працює, що в неї може бути нарада чи просто спить.
“Треба щось робити,” – подумала Юля і вирішила, що їй все-таки потрібно хоч на кілька днів на тиждень, але виходити в офіс. І одного разу, коли Костик пішов, зателефонувала своєму начальнику і домовилася про це.
Ну і, звісно, зайшла до Оксани і заявила, що її викликали до офісу і щоб ніхто не стояв у неї під дверима і не стукав у них, тому що її по-справжньому не буде вдома.
Насправді Юля абсолютно не хотіла виходити працювати в офіс. Бо це була година туди, година назад, купа колег, які розповідають про своє життя. А головне, в офісі був він, Андрій.
Ніхто не знав, але вона була в нього закохана. Він відповідав їй взаємністю. Але щось пішло не так і вони віддалилися одне від одного.
І ось, вона їхала на роботу і мало не плакала. А раптом за цей час він знайшов когось ще? А раптом він звільнився? А раптом я його ніколи не побачу?
“Мені все-одно! Мені все-одно! Мені все-одно!” – повторювала вона про себе, але насправді знала, що це брехня.
Через деякий час Юля доїхала до своєї роботи і зайшла в їхній відділ.
– О! Привіт! – колеги зраділи їй і стали розповідати новини.
– А ти чула, ми брали участь у виставці….
– А ти чула, Самойлов одружився?
– А ти чула, ми виграли тендер?
– А ти чула, Андрій перейшов в інший відділ і тепер працює в іншій філії?
Цих “а ти чула” було ще багато, але голову Юлі заповнила одна думка: Андрій перейшов до іншого відділу. Андрій зараз в іншій філії.
Фух….Юля відчула полегшення. Значить вони не зустрінуться. І тут же її накрила образа і жалість до себе. Більше вони не зустрінуться ніколи.
Минуло кілька тижнів, як Юля стала 3 рази на тиждень ходити до офісу і, звісно, сталося те, чого вона боялася: біля під’їзду на неї чекав Андрій.
– Привіт! – сказав він. – Ти хотіла втекти від мене?
– Привіт! З чого ти взяв?
Не змовляючись, вони пішли поруч тротуаром.
– А що тоді між нами сталося? – запитав Андрій.
– Не знаю, – Юля знизала плечима, хоча прекрасно знала – це дівчата накрутили її, заявивши, що все розвивається надто швидко і потрібно пригальмувати.
– То може ми почнемо все з початку? – знову поставив запитання Андрій.
– А треба? – Юля розуміла, що говорить дурниці і, можливо, втрачає свій шанс. – Ти ж відсторонився від мене і не робив жодних кроків до зближення.
– Не робив? А чому я зараз іду поруч із тобою? – усміхнувся Андрій. – Щойно дізнався твою адресу, так одразу й приїхав.
– До речі, а як ти дізнався мою адресу? – запитала Юля.
– Та виявилося, що друг мій живе недалеко від тебе. Насправді все просто, – розсміявся Андрій. – Ну то що, починаємо все з початку?
– Давай спробуємо, – зважилася нарешті Юля.
Роман Юлі та Андрія набирав обертів. Юля знову перестала ходити до офісу, але не залишалася й удома – вона брала вранці свій ноутбук і йшла в кав’ярню та працювала звідти. Тож ні з Оксаною, ні з її дітьми вона не зустрічалася.
– Гей, дівчино! – Юля йшла з кав’ярні і майже дійшла до свого під’їзду, як її гукнула якась старенька. – Ти ж із 7 поверху, так?
– Із 7, – кивнула головою Юля.
– Сусідка Оксанки?
– Так. Абсолютно вірно.
– Хлопець ще до тебе ходить такий статний і красивий. Слухай, не знаю, як тобі бути, але Оксана в’ється навколо нього. Напевно, вгадує, коли він від тебе йти буде або до тебе і фліртує, – почала розповідати старенька.
– Оксана?
– Так, Оксана! Ти взагалі з нею не дружи. Вона у всіх своїх подруг намагалася залицяльників відбити. Он, двох дітей у світ привела, а ці залицяльники потім кинули її і повернулися у свої сім’ї. Якось так….
– Дякую вам за інформацію, – сказала Юля.
Звичайно, це все було неприємно, але що робити з усім цим Юля не знала.
Юля зайшла в під’їзд, піднялася на свій поверх і тут до неї кинувся Костик. Його очі були на мокрому місці.
– Костику, що сталося? – запитала Юля.
– Мене мама з дому вигнала, – сказав він і шмигнув носом. – Зателефонуйте моєму татові, нехай за мною приїде.
– Добре. Ти телефон знаєш? Ходімо зі мною, – Юля знову викликала ліфт і вони спустилися вниз. – А як же це сталося? – запитала Юля.
– Я побачив, що вона зробила вашу ляльку і робить із нею нехороші речі, – опустивши очі донизу, промовив Костя. – А я не хочу, щоб із вами сталося щось погане, тому що ви – добра! Ось вона, – Костя простягнув ляльку Юлі. – Я забрав її, а мамі сказав, що викинув. Ось вона мене і вигнала.
– Кажи телефон батька, – розпорядилася Юля.
Юля стояла біля вікна і дивилася на вулицю.
– Юлю, іди пити чай, – до неї заглянув Андрій.
– Іду, іду, – сказала Юля і пішла на кухню.
– Ну що, ти задоволена? – запитав Андрій.
– Що так усе вдало вирішилося? Звичайно! Ця Оксана була вельми дивною. Але зрозуміла я це тільки тоді, коли вона Костика з дому вигнала. Добре, що зараз хоч її лікувати будуть і, сподіваюся, все в неї буде добре. А, головне, з дітьми все владналося. Костика тато забрав, а Ганнусю, бабуся Оксани.
– Угу. І твоя лялька в тебе, – Андрій підморгнув Юлі. – А знаєш, я не знаю, що Оксана робила з цією лялькою, але воно явно тобі пішло на користь. Такого чоловіка відхопила! – Андрій показав пальцем на себе.
– На роботі все чудово, та й узагалі….
Юля розсміялася.
– Це точно. І зовсім вона не страшна, а дуже навіть симпатична. А давай її залишимо? Нехай прикрашає собою будинок і відлякує від нас усе погане, – запропонувала Юля.
– Хм… давай спробуємо.Спеціально для сайту Stories
