Я виросла у маленькому місті і рано втратила батьків. До 17 років мої цінності були нестандартні для підлітка. Я хотіла добра і кохання.
І ось, благополучно маханувши на попутках приблизно 700 км, приїхала я з цими своїми цінностями до міста-героя Києва. Місто-казка, місто мрій, потрапляючи до його мережі пропадаєш назавжди…
Я і моє оточення на той момент: переважно нелегальні мігранти з колишнього радянського. Білорусь, Росія, Молдова. Дно. Чого я хотіла?
Перший тиждень: нарешті знайти роботу і перестати лазити у вікно гуртожитку, щоб переночувати 😅 Другий тиждень-прокинутися у квартирі без тарганів. Далі більше.
Коли ти молода і сповнена життя-події розвиваються дуже стрімко. Переставши впарювати людям диски на вулицях і розносити газети вечорами я перекваліфікувалася на бармена.
Це була кардинальна зміна людей довкола. З’явилися гроші не тільки на виживання, але і на розваги. З’явилися подруги. І одного разу я нарешті потрапила до нічного клубу. Київський нічний клуб у центрі. Чисто після сільської дискотеки практично.
Там я реально відчула себе наївною зі своїми принципами та поглядами. Що я бачила довкола:
Молоді пантери, трохи старші за мене, мисливці за баблом. Красиві, свіжі, з високим шансом на успіх. Цинічні та безпринципні.
Старші дівчата. 25+. Ще красиві, але вже втомлені від тусовок. Чи то полювання пізно розпочали, чи просто не пішло. Але безпринципність змінилася банальними зухвалістю з домішкою відчаю.
Подальші категорії не цікавили мене тоді. Здавалося до 30 ще ціле життя. Чого вони хочуть? Та всі хочуть грошей та діамантів. Ну ще тачку круту звичайно і шмотки брендові. Та й самий шик це своя квартира. Ну хоч би знімна.
Чого я хотіла коли могла дозволити собі розваги у вигляді нічних клубів, постійне відвідування улюбленого китайського ресторану і квартиру з двома сусідками? Я не знала. Я і про таке не мріяла в той момент. Але я точно знала одне. Діаманти це лише камені.
Йшов час. Моя ще дитяча свідомість приймала, що мріяти про гроші це нормально. І я вирішила-«а чому б і так»!
Знайшовши найкращу для себе техніку я швиденько почала мріяти про бемку в 46 кузові і валізи грошей в ній. Але життя любить пожартувати і мрія моя збулася у вигляді першого чоловіка, що під’їхав до мене на е46. Сарказм Всесвіту.
Там було все. Відпочинок у найдорожчих готелях. Діаманти. Брендові шмотки. Дорога тачка. Бабці, бабки, баби. -Дорога, тобі погано? Скільки грошей треба? І так вони приїлися ці “бабки” і баби…
І ось через сім років, сидячи за кермом дорогої тачки, я знову точно знала одне. Діаманти це лише камені.
Цінність тільки в тому, де є почуття, які тобі готові дати. Які ти готовий дати. Які ви взаємно приймаєте та множите. Ніяк інакше. І через 14 років я готова сказати. Діаманти це всього лише каміння.
