Колега мені зателефонувала і спитала, що мені потрібно. Тоді я дуже сильно захотіла вареників. Ну і ляпнула, що думала…

У мене на роботі є подруга, але ніхто не знає, що ми дружимо. Спілкуватися почали відносно нещодавно. От в неї був день народження і я при всіх подарувала їй золотий ланцюжок з кулоном.

Всі були, м’яко кажучи, здивовані такому щедрому дарунку. Річ у тім, що ми ніколи не говорили нікому, що спілкуємося поза офісом. Колеги лише бачили, що ми ходимо іноді обідати до їдальні за рогом. Але не більше.

Ніхто ніколи не чув, щоб ми ходили кудись разом, або щоб мали спільні справи. Чомусь мій подарунок породив якусь незрозумілу цікавість зі сторони дівчат.

За тиждень одна з співробітниць напряму запитала мене, чим це так іменинниця заслужила золотий ланцюжок. Їй було цікаво, що ж вона мені такого зробила. Звичайно, ледь не весь офіс насторожив вуха з цікавості.

Я глянула на них і ледь стрималася, щоб не засміятися. Я була щиро здивована подібним питанням, хоча воно мене трохи обурило. Я нагадала колегам, що їх це не обходить загалом.

Але щоб вони відчепилися, то розповіла, що зимою я дуже сильно захворіла. Я лежала вдома слаба. Колега мені зателефонувала і спитала, що мені потрібно. Тоді я дуже сильно захотіла вареників. Ну і ляпнула, що думала.

Була впевнена, що пропустить повз вуха. Надворі мороз лютий, але того ж дня вона прийшла зі свіжими варениками з картоплею у каструлі. Вона далеко від мене живе. Доводилося їхати з пересадками, але приїхала.

Потім колега ще кілька разів приходила. Продукти приносила, сиділа зі мною і дбала про мене. Так ми й здружилися. Якби не вона, то не знаю, що б я робила. Справа ж не у варениках, а в людяності. А для хорошої людини мені нічого не шкода.

Коли я закінчила промову, то пішла працювати далі. Колеги переглянулись і повернулися на свої місця. З того дня я помітила, що стало менше сварок. Колектив став більш дружнім і це не може не радувати.

You cannot copy content of this page