Коли я розлучилася з чоловіком, діти були ще маленькими. Перший час він зовсім не приділяв їм жодної уваги, жив тільки собі на втіху. До речі, тому ми й розлучилися.
Я не захотіла терпіти його постійну відсутність удома, неувагу до мене і дітей. Спочатку я думала, що обійдуся і без нього, якщо не хоче спілкуватися з дітьми, але потім поборола заради дітей свою гордість і пішла до нього.
Я не стільки його переконала, як змусила приходити до дітей двічі на місяць і жодного разу не пошкодувала про це. Вони завжди дуже чекали на нього. Йшли гуляти, розповідали йому свої новини.
Коли діти вже пішли до школи, колишній чоловік одружився і став рідше приходити до них, а потім і зовсім забув, що в нього діти. Дійшло до того, що я на день народження купила синові подарунок і сказала, що це тато передав.
Син засмутився, але зрадів подарунку, а донька старша за нього, тому все зрозуміла. Потім мені сказала, що якщо батько не хоче спілкуватися, то не треба його прикривати та змушувати. Я теж уже з цим змирилася.
Не можу ж я його силою щоразу примушувати спілкуватися з власними дітьми. Але нещодавно він знову з’явився. Виявилося, що в новій сім’ї не все гладко, і він вирішив відвідати нас.
Довго не хотів іти, говорив, що скучив, просив у мене вибачення, але я знаю, що повернення назад не може бути, після всього що було. Зараз він часто відвідує дітей.
Я, коли він приходить, йду з дому, просто гуляю вулицею, іноді в парку. Мені дуже прикро і самотньо, адже могло все бути по-іншому. Заспокоює тільки те, що у дітей, попри все є батько.
