У дитинстві я завжди заступалася за тих, над ким насміхалися. Мені було невтямки, чому люди роблять погані вчинки і ображають одне одного. Уже тоді я твердо вирішила, що виросту і допомагатиму іншим.
Батьки порадили мені стати суддею, і ця професія мене дуже привабила. Вчилася я добре і все схоплювала на льоту. Крок за кроком моя кар’єра йшла в гору, і я отримувала справжнє задоволення, перебуваючи на своїй посаді.
Коли мені було 25 років, я вийшла заміж за чудового чоловіка, поруч із яким мені більше не потрібно було ні з ким боротися і щось доводити. Він зробив мене найщасливішою жінкою у світі, а потім в нас з’явилася донька.
Тоді наше життя круто змінилося. Я стала ще більше працювати, а весь свій вільний час присвячувала чоловікові та дитині. Зараз донечці вже 20 років і вона не живе з нами, але я, як і раніше, намагаюся допомагати їй, чим можу.
Чоловік часто сварить мене, що ми зовсім не відпочиваємо. Нещодавно він зробив мені сюрприз: купив квитки за кордон на тижневий відпочинок. Я вже багато років нікуди не літала, тому щиро зраділа.
Однак, сідаючи в літак, я й не підозрювала, що на мене чекає. Коли пілот почав говорити, у мене серце пішло в п’яти. Я почула до болю знайомий голос і вирішила будь-що-будь дізнатися, чи не помилилася я.
Річ у тім, що 20 років тому, чекаючи на дочку, я судила одного хлопчину. Йому було всього 18 років, і від мого рішення залежала його доля. Він вплутався в погану компанію, яка займалася дрібними грабежами.
Хлопець цей сам нічого не крав, а тільки стежив, щоб не приїхала поліція. І одного разу ситуація вийшла з-під контролю. Поліцейські приїхали раніше і спіймали бідолаху на місці злочину, тоді як інші встигли втекти.
Щоб врятувати себе, йому довелося впізнати всіх членів банди. Але вони в боргу не залишилися і навісили на хлопця половину своїх злочинів. Розбиратися у всьому цьому належало мені.
Я розуміла, що зламаю йому життя, якщо відправлю його під арешт. І я також розуміла, що насправді він ні в чому не винен. Коли я повністю його виправдала і вийшла з будівлі суду, підсудний чекав на мене біля дверей.
Він перепросив і був дуже вдячним за те, що я врятувала його. Тоді ж він пообіцяв, що стане хорошою людиною! Зізнаюся, мені було приємно, але слова хлопця всерйоз я не сприйняла.
Знала, що навряд чи взагалі колись зустріну його. Але його пронизливий голос врізався в мою пам’ять. І ось, сидячи на борту літака, я знову його почула. Коли ми прибули, я дочекалася, поки вийде пілот. І я не помилилася!
Він вийшов і відразу мене помітив. Одразу ж підійшов і з посмішкою на обличчі привітався і ще раз подякував за те, що я для нього зробила. Мій колишній підсудний виглядав таким щасливим, що я розплакалася.
Це той самий випадок, коли розумієш, що ти вчинив правильно, по совісті. У такі моменти я як ніколи гостро відчуваю свою причетність до людських доль. І як же здорово усвідомлювати, що все це не дарма!
