Я досі в ступорі і не знаю, що робити. Для мене наче все зупинилося. Мій чоловік залишив мене з маленькою дитиною на руках і пішов. Хоча наше життя не клеїлася з перших днів. Крім того, я розривалася між роботою та домом, через що дуже нервувала. На чоловіка це теж вливало не дуже добре. Щоб якось вирішити ситуацію, я кинула роботу і зосередилася на сім’ї, а чоловік пообіцяв мене утримувати.
З роками я перетворилася на домогосподарку, яку чоловік два рази на рік возить у відпустку. Для когось це життя мрії, але не для мене. По магазинах ходила, щоб не сидіти постійно вдома, ходила в спортзал та салони краси і сумувала за роботою. Але сімейне щастя було важливіше.
Дітей в нас не було та ми й не хотіли. Якось мій чоловік прийшов додому після роботи й з порогу зізнався, що в нього є інша – це його начальниця. Але її я знаю – це справжня фурія, яка не бачить нічого, крім роботи, самозакохана, егоїстична та холодна. Такі як вона ніколи не стоятимуть біля плити.
Чоловік сказав, що залишить мені квартиру та буде платити аліменти. Але кому я потрібна в свої 35? Домогосподарка, без роботи, без чоловіка… Хоча виглядаю я прекрасно. Я вирішила боротися до кінця. Прийти до них на фірму, влаштувати скандал, спитати чому?! Свого чоловіка я так просто не віддам. Можливо, це просто такий період і це ще може пройти.
