Сьогодні Антоніна повільно йшла селом. Її син, Василь, одружився кілька місяців тому, взяв собі місцеву дівчину.
Антоніна була проти: родина нареченої була заможною, а Антоніна з сином жили небагато, тож куди їм змагатися з такими.
– Ой, синку, ти не приживешся в цій родині! Подивися, як вони живуть, нам не рівня. Будеш у них у вічному поклоні. Знайди собі дівчину просту, працьовиту. Ліда у них розпещена, звикла з народження до гарного життя, вона тобі не пара!
Чим саме сподобався Ліді Василь — невідомо, хіба що зовнішністю. Тут вже не посперечаєшся — хлопець гарний, високий, волосся чорне, як крило ворона, а очі сині. Не одне дівоче серце тремтіло, коли він проходив повз, кожна мріяла про такого нареченого.
Ось і Ліда потрапила у вир синіх очей! Відразу заявила батькам, що вийде заміж за Василія, іншого їй не треба! Похмурнів батько, подумав і дав згоду. Хлопець хороший, а що небагато живуть, то й нічого.
Але поставив дочці умову, що жити вони з чоловіком будуть у батьківському домі.
Ліда не сперечалася! Не дуже їй і хотілося виїжджати з дому в невелику бідну хатинку, до свекрухи, до жінки, яку вона не знала, та й знати не хотіла.
Весілля відсвяткували красиве, пишне. Антоніна, хоч і була проти, але що вже поробиш? Всі сили доклала, щоб по-людськи одружити сина. Корову продала, ще якусь худобу, трохи грошей було відкладено, все для сина. Аби він був щасливий.
Новина про те, що молодята житимуть у нареченої, стала для жінки несподіванкою!
— Як же так, синку? З давніх-давен дружина йшла до чоловіка в дім. Такий порядок!
— Мамо, ну який порядок, це було за часів царя гороху. Ну де ж ми тут будемо жити?
– Ось кімната, спеціально для вас готувала, меблі нові, ремонт зробила.
– Мамо, ми вже все вирішили, будемо жити у Лідочки в будинку, вона не поїде до нас, звикла до іншого життя.
– Ох, синку! Це неправильно, тут ти господар, а там ким будеш?
Скільки не вмовляла Антоніна сина, він не слухає. Та й як послухаєш матір, адже Лідочка відразу йому сказала, що жити в їхньому домі не буде. Василь від кохання не в собі, будь-яке слово дружини для нього закон.
Антоніні гірко дивитися на сина, ще й місяця з весілля не минуло, а Василь зовсім змінився, про матір забув, не приїзджає, в гості не запрошує.
А як запросить? Сам у багатому домі, як гість, свого слова не має, дружина всім керує.
Лідка — єдина дочка в родині, всі їй потурають, всі бажання виконують. Живе, як принцеса. Вперше Антоніна прийшла в гості до сина через тиждень після весілля, дуже скучила.
Відразу зрозуміла, що в домі свекрів її не дуже раді бачити, відкрито не сказали, але й не привітали, чаю не запропонували.
Посиділа Антоніна годинку на стільці біля дверей, а говорити не було про що! Невістка до свекрухи так і не вийшла, сваха перекинулася кількома словами, та займається своїми справами.
– Вибач, Тоня, ми сьогодні гостей не кликали, у мене немає часу!
Син з матір’ю теж не надто лагідно розмовляє, не радий, що вона прийшла без запрошення. Антоніна посиділа, та пішла!
Після цього кілька разів приходила, і прийом був такий самий — її не чекають. Скільки разів жінка клялася не приходити, а проходить час, і таке бажання побачити сина, що не втриматися.
Вже й син почав хмуритися, побачивши матір, а одного разу Антоніна почула, як невістка йому в кімнаті докоряє.
– Що вона ходить сюди, хто її кликав? Прийде й сидить годинами, не виженеш!
Відповіді сина Антоніна не почула, але зрозуміла, звідки вітер дме.
Вийшов син, в очі не дивиться.
– Не прийду я більше, синку! Бачу, що не своїм розумом живеш, матір зовсім забув. Відразу я тобі казала, що жити за вказівкою будеш, не послухав ти мене. Пробач, свахо, що прийшла без запрошення, думала, син житиме по-людськи, а він у вашому домі навіть власної думки не має.
Дійшла до дому, серце щемить, голова йде обертом. Не може зрозуміти, на кого перетворився її син. Завжди вони дружно жили, все ладилося.
А Василь і сам не радий. Хоч і любить дружину, але й мати йому не чужа.
А Ліда всім незадоволена, звикла батькам наказувати, так і з чоловіком поводиться. Сказав дружині:
– Ліда, у мене є тільки мати, а я у неї єдиний! Я винен перед нею, зовсім відвернувся від неї. Не хочеш, щоб вона приходила, значить, і я тобі не потрібен. Хто я у вашому домі? Просто найманий робітник!
Все роблю, працюю від світанку до світанку, а слова свого не маю. Ти знала, за кого виходила, я не хочу такого життя.
Ти змучила мене своїми наказами, як козла на повідку водиш. До матері не пускаєш, сюди вона йде — незадоволена! Значить, і я тут зайвий.
Ліда надула губи, не очікувала такого від чоловіка. А Василь пішов до матері.
Зайшов у рідний дім, так добре йому стало, ніби камінь з плечей звалився. Матері в хаті не було, вийшов у двір, а Антоніна з городу йде. Підійшов до неї син, обійняв:
– Ти пробач мене, мамо! Не послухав тебе, а ось як вийшло!
– Нічого, синку, я все розумію! Але як далі жити будемо?
– Ох, мамо, важко мені! Ліда непогана, але звикла, що всі їй підкоряються, її розпестили. Не згоден я так жити, сил у мене немає.
Довго вони розмовляли. Незабаром почули, як застукала хвіртка. У дім увійшов батько Ліди:
– Вітаю, Антоніно! Вибач, що без запрошення, поговорити хочу!
– Проходь, Іване! Ми гостям завжди раді!
– Я тобі тут гостинці приніс.
Антоніна накрила стіл. А Іван почав говорити:
– Довго у нас не було дітей, думали вже, що Бог не дасть. Нам з дружиною виповнилося по тридцять з гаком, і дружина повідомила мені радісну новину — чекає на дитину.
Народилася Ліда, наше несподіване щастя!
Ну і все закрутилося навколо неї, всі капризи виконували, я іноді гримав на дружину, щоб вона не балувала її, а вона в сльози — ти не любиш, Іване, дочку і мене не любиш! Ну що тут скажеш!
Винен — багато поступався дружині, Ліда почала підростати, розуміти, що через матір може всього добитися. Дружина все сама по дому робила, доньку не допускала, мовляв, напрацюється ще, коли заміж вийде! Так і виросла, білоручка!
Не виправдовую себе, треба було відразу наполягти, щоб до чоловіка жити йшла, але у дружини істерика — як дочка там житиме?
Не ображайся, Антоніно, але сама розумієш, що живемо ми по-різному! Піддався я на вмовляння, і дочка залишилася у нас у домі.
Я сьогодні заїхав додому, коли Василь пішов, у будинку крик, сльози, донька злиться — чоловік посмів не послухатися пані! Я вдарив кулаком по столу, вони відразу заспокоїлися, і я пішов до вас.
Ти, Антоніно, і ти, Василю, не гнівайтеся на мене, знаю, що в селі мене вважають багатієм, але я всього сам досяг, своїми руками кожну дощечку в хаті вистругав! Але дружину завжди жалів, багато їй прощав, і дочку втратив.
Я так думаю! Забирай дружину, Василю, і веди до свого дому! Якщо кохає, то погодиться. А ти, Антоніно, навчи її всьому, трохи побунтує і звикне, вона в мене дівчина хороша, але мати її збила з пантелику, пилинки здуває.
Нехай поживе по-іншому, ми чим зможемо, допомагатимемо, але дочка має зрозуміти, що вийшла заміж і сама має вести господарство.
Антоніна кивала, погоджуючись. Хоч і страшнувато було, як вони з невісткою порозуміються, але й сина шкода.
Василій привів дружину додому. Ліда, на диво, виявилася дуже поступливою і веселою, охоче вчилася всьому, дивилася на Василя закоханими очима. Але посуду спочатку розбила — й не злічити! Антоніна сміялася — на щастя!
Почалося зовсім інше життя, Антоніна не натішиться сином і невісткою. А незабаром молодята порадували батьків — у родині буде поповнення, у лікарні сказали, чекайте на двійнят!
Ось така історія! Головне — вчасно прийняти правильне рішення, і мир прийде в родину!
