Катя бадьоро крокувала по жвавому тротуару. Була сьома година вечора, багато хто повертався з роботи. Придивляючись до облич, Катя бачила втомленість, смуток, байдужість, а в когось — роздратування.
Рідко можна було зустріти щасливе обличчя, та це й зрозуміло — кінець дня, люди втомилися, поспішають додому.
Катя теж поспішала. Артем надіслав повідомлення і попросив не затримуватися, сказавши, що є важлива розмова. Перше, що спало Каті на думку, – він хоче зробити пропозицію. Вони жили разом чотири роки, але про весілля не йшлося. Начебто обох і так все влаштовувало. І у Каті, і в Артема за плечима були шлюби, а у нього – ще й двоє синів.
Не можна сказати, що Катя так вже й рвалася заміж, але в глибині душі їй все-таки хотілося офіційного штампа.
Катя зайшла у двір. Вони з Артемом жили в його квартирі, свого житла у Каті не було. Біля під’їзду, як завжди, на лавочці сиділи сусідки й обговорювали поточні новини.
З серцем, що калатало, вона увійшла до квартири. Артем сидів на кухні. Перед ним стояла розпочата пляшка.
– Артем? – Катя здивовано подивилася на нього. – Коханий, це що?
– Сідай, треба поговорити.
Голос Артема не вселяв радості. Катя бігла додому, щоб почути приємні новини, але, мабуть, вона помилилася.
Артем мовчки дивився в одну точку. Він збирався з думками, бо не всі слова даються легко. Іноді ти знаєш, що треба сказати щось важливе, але горло стискається, язик не крутиться, а тіло чинить опір.
– Артем, що сталося?
– Давай спочатку вип’ємо. – Артем дістав другу чарку і налив. Взагалі-то вирішувати проблеми міцним йому не було властиво. Ні, звичайно, він міг у свята, іноді від поганого настрою, але загалом тримав себе в руках і віддавав перевагу діям, а не міцному.
Тремтячими від хвилювання руками Катя взяла чарку. Затягуюча розмова все більше лякала її. Вона йшла додому з надією, але тепер на серці скреготіли кішки, а серце відбивало шалений ритм.
Вони мовчки випили.
– А тепер кажи, – Катя втратила терпіння. Вона й так втомилася на роботі, а тут ще й вдома незрозуміло що.
– Катю, я хочу, щоб ти мене зрозуміла. Мені вже сорок три, тобі сорок. Так, до пенсії ще далеко, але й не дуже далеко. Знаєш, хочеться пожити, пізнати щось нове. Я добре до тебе ставлюся, ми разом прожили чудовий час, майже й не сварилися. Але, розумієш, мені стало нудно.
– Нудно? Що значить нудно?
– Дозволь, я домовлю. Цю розмову треба закінчити. Ти хороша людина, добра, чуйна, хороша господиня. Але все не те. Мені чогось не вистачає. Емоцій чи що. І я ці емоції знайшов. Вийшло випадково. Та й не про це навіть мова.
Нам треба розійтися. Я допоможу перевезти тобі речі до мами. Вибач. – Артем налив ще.
Катя, задихаючись, дивилася на Артема. Вона вважала його чоловіком. Найближчою людиною. Рідним. Вона ніколи в ньому не сумнівалася. І навіть не підозрювала, що твориться за її спиною. Вона думала, що у них все добре. І тепер їхній маленький світ розвалився.
– Так. І ми збираємося одружитися. Олена чекає на дитину.
– Дитину? Ти з глузду з’їхав? Яку дитину? Якщо ти хотів дитину, чому не обговорив це зі мною?
– Я ж сказав, мені з тобою нудно.
– Нудно? Ти божевільний? А тепер тобі весело?
– Ну давай без істерик. Я розумію, тобі боляче, неприємно. Але я ж не приховував.
– Не приховував? Скільки ви зустрічалися, поки вона встигла заваг..ніти?
Артем мовчав. З Оленою вони зустрічалися вже рік. Сам факт вагі..ості став для нього несподіванкою. Спочатку він злякався, але Олена переконала його, що дитина – це чудово, це нове життя, тільки рости вона має з батьком.
І, сам не знаючи як, Артем зробив їй пропозицію. Через місяць весілля, а поки що треба позбутися Каті. Треба сказати, що совість його абсолютно не мучила, він побоювався лише реакції Каті: йому були неприємні емоційні спалахи, докори, і хотілося розлучитися швидко і безболісно.
Катя випила другу чарку. Вона досі не вірила в те, що сталося. Їй здавалося, що вона бачить сон, і все це нереально. Зараз вона прокинеться в їхньому спільному ліжку, і все виявиться як і раніше. Однак реальність не відпускала: навпроти сидів Артем і вичікуючи дивився.
– Завтра вранці допоможу тобі з речами. А сьогодні я посплю у вітальні. Вибач.
Артем встав і вийшов із кухні. А Катя залишилася сидіти сама за столом, де вони вдвох щодня снідали, вечеряли, обговорюючи підсумки дня, ділячись подробицями подій, що відбулися за кілька годин.
Тепер за цим столом сидітиме інша, варитиме вранці Артему каву, а незабаром тут бігатиме їхнє продовження.
Сльози потекли з очей, ридання виривалися з горла, але Катя не хотіла, щоб Артем чув, як вона плаче.
***
Наступного ранку Катя прокинулася рано, але Артем уже не спав.
– Тобі треба зібрати речі, – сказав він тихо, але твердо, і Катя зрозуміла, що їй нікуди подітися.
Повертатися до батьків було соромно.
Вона любила батька й матір, але жити з ними було складно. Вони були дуже вимогливими, постійно намагалися все контролювати, власне, тому вона кілька років тому й виїхала від них. Особливо складні стосунки були з матір’ю.
Але сьогодні Каті нікуди було подітися, вона зателефонувала матері й тремтячим голосом пояснила, що тепер їй доведеться пожити у батьків.
Маму цей факт, судячи з голосу, не особливо порадував.
– Зрозуміло. А я ж тобі казала, що твій Артем ненадійний. На весілля не запросив, тільки час з ним даремно згаяла.
– Мамо, не треба. Я за пару годин приїду.
– Добре. Піду порадую тата.
***
Кімната в батьківському домі залишилася такою самою. Ремонт у квартирі давно не робили, і тут зберігся свій особливий, такий знайомий запах.
– Ну, розповідай, що сталося? – Ірина Володимирівна, мати Каті, прагнула дізнатися подробиць.
– Мамо, я не хочу про це, не зараз.
– Дорога, люди просто так розходяться, та ще й так раптово. Що, Артемка знайшов собі молодшу? Як це на нього схоже!
Катя промовчала. Вона розуміла, що, якщо розповість, лекція мами затягнеться надовго. А Каті хотілося тиші, втім, у батьківському домі це було нереально – Ірина Володимирівна замовкала вкрай рідко.
– Що ж ти тепер робитимеш, донечко? Треба тобі чоловіка знайти, не годиться одній жити.
– Мамо, ну якого чоловіка? Навіщо? Я Артема люблю.
– Ти любиш, а він тебе кинув. Ти дурна. Я тобі відразу казала, шукай іншого. А ти – любов, любов. Ось і скористався він твоєю любов’ю. Знаєш що, ми, звичайно, з батьком тебе любимо і прихистити не проти, але все-таки чоловіка собі знайди.
– Тобто вам не подобається, що я з вами живу?
– Люба, ми не проти, – проте з тону і недомовлених слів було зрозуміло, що дочка заважає батькам, принаймні матері, бо батько волів мовчати.
***
Життя з батьками виявилося нестерпним. Ірина Володимирівна ні на секунду не замовкала. Її поради сипалися, як із рогу достатку, до цього додавалася критика та вічне невдоволення.
Батько не намагався захистити Катю, хоча й зітхав співчутливо. Але в їхній родині склалося так, що Ірина Володимирівна була головною, і її слово – закон.
Одного разу, коли мама пішла до магазину, батько підійшов до Каті.
– Катерино, давай поговоримо.
Вони сіли за кухонний стіл, і Катя знову відчула звичну тривогу.
– Я дуже переживаю за тебе, але розумієш, Іра, вона дуже емоційна, і, я думаю, вона хоче тобі добра. Але їй важко, коли ти тут.
– Про що ти, тату?
Батько прокашлявся, він не знав, як підібрати слова.
– Ти б знайшла собі квартиру. А краще чоловіка, адже одній теж несолодко.
– Ти мене виганяєш? Та що ж це таке! Тату?
– Катерино, я не виганяю, але Іра після твого приїзду ніби з глузду з’їхала. Я звик до спокійного життя. Так, ми з Ірою іноді сварилися, але загалом жили мирно. А тепер у домі неспокійно. Вибач. Я хочу тобі добра, донько.
Катю охопило дивне відчуття. Спочатку її вигнав з дому той, кого вона практично вважала своїм чоловіком. Тепер батькам не сподобалося, що вона переїхала до них, і вони теж вирішили її позбутися.
Катя мовчки дивилася у вікно. Сіре небо навіювало тугу. З дерев уже починало падати сухе листя, сповіщаючи, що природа готується до зміни сезону.
– Як скажеш, тату, як скажеш.
Катя пішла до своєї кімнати і занурилася в роздуми. Що їй робити далі? Звичайно, у неї є трохи заощаджень, тому квартиру вона орендує. А що далі? Як жити, розуміючи, що навіть батьки хочуть від тебе позбутися?
«Нехай буде так, як ви хочете, дорогі. Я вам не потрібна, ви мені теж».
***
Ранковий поїзд віз Катю з рідного міста. Вона взяла з собою мінімум речей, зателефонувала на роботу, сказавши, що більше не вийде. Так, це викликало обурення керівництва, але Каті було байдуже.
Вона хотіла поїхати подалі. Хотіла більше не бачити вулиць, де вони ходили з Артемом, хотіла бути подалі від батьків, для яких вона виявилася досадною перешкодою.
Мегаполіс зустрів її шумом, натовпом, вокзальними голубами, що злітали з-під ніг. Насамперед Катя знайшла житло.
Це була невелика квартира в спальному районі. Катю це цілком влаштовувало, та й ціна була прийнятною, а економія зараз не завадить, адже роботу тільки належало шукати.
Життя після сорока не зупиняється, головне, як ним розпорядитися.
Батьки іноді дзвонили Каті. Вона брала трубку, але відповідала сухо і швидко закінчувала розмову. Вона їх любила, але не могла зрозуміти: як рідна дочка може заважати?
Життя поступово налагоджувалося. Катя знайшла непогану роботу, завела нових друзів. Вона раптом зрозуміла, що раніше вона не жила, а просто витрачала час: на людей, які її не любили, на безглузді заняття, що не приносили їй задоволення.
Тепер у її житті почався новий виток. І нехай вона живе в орендованій квартирі, але вона сама собі господиня.
***
Одного разу, через вісім місяців, пролунав телефонний дзвінок.
«Артем» – висвітилося на екрані.
Цікавість взяла гору, і Катя підняла слухавку.
– Алло?
– Привіт, Катю, – почула вона знайомий голос.
– Я хочу зустрітися.
– Навіщо? Чи ти забув, що вигнав мене і пішов до коханки?
– Я пам’ятаю. Я все пам’ятаю. Але я помилився. Вона не така, як ти. Ти інша. Я зрозумів, що тільки з тобою поруч мені було добре.
– Знаєш, а я зрозуміла, що поруч з тобою мені насправді було погано.
– Як ти можеш так говорити, ми ж жили разом?
– …що, як виявилося, не завадило тобі гуляти.
– Катю, давай хоча б зустрінемося? Я був у твоїх батьків, але вони не знають, де ти живеш. До речі, а чому ти не у них?
– Послухай, Артем, – Катя перевела подих, щоб зібратися з думками, – я хочу, щоб ти мене почув. Ти пішов. Ти вигнав мене з дому. Ти прийняв рішення. Мені було дуже боляче. Ти навіть не уявляєш собі, що я пережила.
Для тебе це було так просто – змінив одну коханку на іншу. А я тоді навіть не змогла тобі висловити своїх почуттів. Так ось тепер я кажу: ти зробив свій вибір, а тепер вибір роблю я. Не дзвони мені більше, трубку я не візьму. Прощавай.
Катя натиснула на кнопку, внесла Артема в чорний список. Тепер, нарешті, минуле відпустило її назавжди. Вона зробила вибір.
