Люда зробила хорошу кар’єру і її давно вже всі на роботі називали Людмилою Миколаївною. Звертатися до себе панібратськи вона дозволяла хіба що давній подрузі Наді.
Та її ще й з інституту називала Людомудрою або Люсіндою. Люді нещодавно виповнилося – сорок років, Наді – сорок два. І познайомилися вони за вельми делікатних обставин.
Річ у тім, що понад двадцять років тому в Люди було «велике кохання» – красивий і міцний хлопець Вітя.
Він був однокурсником Людиного брата Юри. Попри поширену думку про те, що двійнята завжди повторюють долю одне одного, а самі – просто не розлий вода, вона з Юрком – абсолютно різні люди.
Він з дитинства захоплювався музикою та історією, а вона – фізикою та інформатикою. Здавалося б, має бути навпаки, але природа так весело над ними пожартувала.
Загалом, після закінчення школи брат пішов у педінститут на істфак, а вона зайнялася мовами програмування.
Але у Люди з братом був один день народження на двох, а тому відзначали вони його завжди разом. У дитинстві друзі практично всі були спільні, але після вступу до вишу з’явилися і свої власні. І ось одного разу на порозі з’явився Віктор. їм виповнювалося по вісімнадцять, а той здавався просто неймовірно дорослим – перед вступом він встиг відслужити в армії і трохи повчитися в іншому інституті, а тому йому було «цілих» двадцять чотири!
Люда закохалася з першого погляду! І він, схоже, теж одразу ж поклав на неї око. Вони протанцювали весь вечір, базікали, сміялися.
А вже наступного дня Вітя запросив її на побачення. Люда була на сьомому небі від щастя! Одягла свою найкращу сукню, нафарбувалася, зробила укладку і навіть манікюр.
І дівчина прийшла на зустріч із Вітею – він чекав її з квітами. Вони вирушили на прогулянку, але доволі швидко змерзли й перемістилися спершу до кав’ярні, а потім, коли чай зрадницьки скінчився, – а на більше грошей у них не було, – Віктор запросив її в гості.
Це було щось чарівне! Вони дивилися кіно, слухали музику і, звісно, цілувалися. Додому Люда повернулася пізно: щаслива, розрум’янена. І одразу ж поділилася новиною з найближчою людиною – коханим братом.
Однак він мене протверезив лише однією фразою: «У Віті ж є дівчина!» У неї під ногами попливла підлога, а перед очима – стіни. Вона не могла повірити в таку зраду з боку Віті: хіба він міг так зі мною вчинити?
Але юна свідомість Люди тут же придумала виправдання Віктору – напевно, він із нею вже розлучився. Вона навіть знайшла підтвердження цьому факту – на день народження він один прийшов! І – о радість! -Юра з Людою погодився.
Її щастя тривало цілий місяць, але того жахливого вечора Юра прийшов додому як у воду опущений і повідомив мені: «Людо, Вітя тебе обманює. Він не розлучився з Надею, вони досі зустрічаються».
І хоча Люда була шокована, в її голові незабаром визрів, як їй здалося, геніальний план – вона вирішила познайомитися з пасією Віті (щоб краще пізнати її недоліки і окреслити її в його очах).
Брат ідею Люди не особливо оцінив – найбільше він не розумів, як вона може все ще любити Вітю. Але з Надею її все ж познайомив.
Найгірше було те, що Надя начебто «закохалася» в Люду. І почала запрошувати на тусовки – та, звісно, відмовлялася, адже не вистачало ще зустрітися на них із Вітею!
Люда із задоволенням приходила до них у гості і навіть запрошувала її до себе. І одного разу дівчина здалася: все-таки в неї була «мета».
Так тривало два чи три місяці, аж поки одного дня Люда не витримала і зізналася в усьому Наді. Вона розреготалася і якраз тоді вперше назвала ту Люсіндою – мовляв, яка ти смішна!
Виявляється, Надя знала про Вітін вчинок – її тітка працювала в кафе, куди той водив Люду на побачення. І тому викреслила Вітю не тільки з життя, а й із серця.
Ось так і почалася їхня дружба – міцна, перевірена роками. І нехай хтось не вірить у те, що жіноча солідарність існує – у них усе окей.
Тепер у них із Надею і дивовижне подружжя, і чарівні діти. І життя вдалося!
