Прочитала історію про те, як важко зараз працювати нянею, і не має значення де, в дитячому садку або з домашньою дитиною.
Згадую своє дитинство і дитячий садок, коли багато дітей не хотіли залишатися, плакали, коли батьки йшли, мені ж пощастило, бо моя мама працювала в цьому саду вихователькою, тільки в іншій групі, у малюків.
Мама ніколи до мене не приходила протягом дня, але я все одно знала, що вона поряд і мене це заспокоювало.
Чомусь найбільше запам’яталася манна каша на сніданок, яку я не любила, та й не тільки я, багатьох дітей приводили батьки і попереджали, що дитина поїла вдома, щоб не змушували їсти кашу в групі.
Я теж снідала вдома, але одного разу нова нянечка, всім наказала їсти кашу, щоб тарілки були порожні. Всі, звичайно, і я в тому числі, все з’їли, але мене почало нудити і мені хотілося, щоб саме на той момент прийшла мама, але вона прийшла лише ввечері, коли треба було мене забирати додому.
Коли я їй поскаржилася, сподіваючись, що вона завтра зробить зауваження няні, мама сказала, що вона хотіла, як краще, нагодувати нас, щоб ми виросли швидше і були здорові, і треба бути вдячною їй за це.
Після цього, їсти кашу, мене ніхто не змушував, але до няні ніхто не приходив лаятися, тому що виховання в сім’ях тоді було інше. Дітей вчили поважати старших, не кривдити малюків та тварин.
Зараз батьки, приводячи дитину в сад, роблять так, ніби їхня дитина найкраща і потрібно приділяти увагу тільки їй, не навчивши при цьому її, як поводитися. А про заможних батьків, які платять гроші няні, і говорити нема чого.
