Моя сім’я на межі розлучення, і все через мої ревнощі. Не можу нічого із собою вдіяти, як не намагалася. У дитинстві, коли батько ревнував маму і влаштовував ледь не щоденні скандали та допити.
Я з жахом думала, хоч би мені не вийти заміж за ревнивця, але те, що я сама стану схожою на батька, ніколи б не повірила. Але це так і чоловік сказав, що втомився від цього, тим паче, що жодного приводу для моїх ревнощів немає.
Але я ревную його до всіх своїх подруг, до співробітниць, про яких він раніше розповідав, а тепер навіть не виходить із кімнати, якщо до мене прийде подруга або забіжить сусідка.
Я перевіряю телефон, коли чоловік не бачить, читаю його листування в соцмережах, які він не приховує. Розумію, що не права, що можу втратити його. Намагаюся тримати себе в руках, щоб він не помічав моїх ревнощів.
Я мучуся від своїх підозр наодинці, але іноді не можу стриматися. У компанії друзів, з якими ми іноді зустрічаємося у свята, уже з мною починають глузувати і мені від цього стає ніяково.
Мені доводиться робити вигляд, що мені байдуже, з ким розмовляє мій чоловік або хто сидить із ним поруч. Вдома починаємо з’ясовувати стосунки, і я згадую батька, який так само мучив маму своїми ревнощами.
Скільки тоді було принижень і сліз. І мені передався його характер і ця риса, яка заважає мені спокійно жити. Останнім часом стала помічати, що чоловікові байдуже, що я кажу.
Мені навіть почало здаватися, що він мене навіть не слухає. Хоча раніше чоловік намагався доводити, що йому ніхто, крім мене, не потрібен. Навіть діти ставши дорослішими, мене засуджують.
Як мені зміниться? Що робити? Я не знаю. Знаю тільки одне, що якщо і далі так триватиме, я втрачу сім’ю і повагу дітей. Може до психотерапевта піти? Може хоч спеціаліст допоможе все налагодити….
