Родинні історії

Мені не має значення, що там у дітей, якщо це не входить у мої плани, або це не проблеми зі здоров’ям, мені все одно

Збоку здається, що ми щаслива сім’я. Побралися ми з дружиною рано, у шлюбі вже 30 років. Діти дорослі, вже онуки. У всіх окреме житло, фінансово ми з дружиною забезпечені люди, відносно молоді (під 50), багато друзів, що часто подорожуємо або подорожували.

Основні гроші заробляю я. Але останнім часом я втомився від низки проблем, які не закінчуються ніколи. То проблеми тещі, то моїх батьків, дітей, то онуків, то батьків другої половини дітей, то сестри дружини, то мого брата і скрізь ми повинні брати участь, дякувати Богу, якщо тільки фінансово.

Низка нескінченних сімейних свят вже дратує. Приїжджаєш в будинок вічно запинаєшся за гостюючиху онуків або тещу, або сестру дружини, хай би на вихідні, а то й серед тижня.

То обов’язково на вихідні треба їхати смажити м’ясо до моїх батьків. То дружина на вихідні допомагає молодшій із новонародженим. Коли кажеш, що свої плани, то в дітей щось екстрене, то незручно відмовити.

Цього літа винайняв будинок біля моря і всіх відправив позмінно на 2 місяці. І зрозумів, наскільки комфортно. І згодом посварився з дружиною, сказав, що більше так жити не хочу.

Мені не має значення, що там у дітей, якщо це не входить у мої плани, або це не проблеми зі здоров’ям, мені все одно, що тещі самотньо, що у мого брата проблеми з грошима. Чому я свої проблеми вирішую завжди сам не прошу у цьому нічиєї участі та й ніколи не просив.

А дружину якось все це влаштовує, вона не розуміє, що треба жити вже своїм життям, а не життям дітей, онуків, батьків і родичів. Може, звісно, ​​я втомився, не знаю, як правильно. Вже про розлучення думаю.

Вам також має сподобатись...